Кредитний бум 2008 року різко закінчився з початком фінансової кризи. Її наслідки відчутно впливають на економіку України й досі. Населення скористалося роздрібними кредитами, а потім, втративши платоспроможність, припинило сплачувати внески за ними. Це, звичайно, вдарило по інтересах тих, хто ці кредити видавав.

За офіційними даними, на кінець 2010 року прострочена заборгованість за кредитами населення становила 90 млрд. грн. Ця сума поступово зменшується, але це зовсім не означає, що громадяни почали більше заробляти та знову мають змогу виплачувати кредити. Немала частка грошей повернена до фінансових установ під страхом смерті (іноді навіть буквально). Совість навряд чи здатна змусити людину продати останнє майно, аби розрахуватися з кредитором. Цю функцію взяли на себе колектори.

Питання повернення боргу, дійсно, постало досить жорстко. Колектори наполегливо нагадують боржникам про їхні зобов’язання. Часто ця наполегливість межує з бандитськими методами – шантажем, залякуванням, погрозами.

З’явився новий вид бізнесу підприємств, включених до реєстру фінансових установ. Реєструючись у Держфінпослуг, вони отримують право надавати фінансові послуги, одна з яких – факторинг. За постановою Комісії, факторингові відносини можуть здійснюватися лише з юридичними особами. Проте для багатьох фінансових компаній це обмеження нічого не варте – вони прагнуть отримати кошти і від фізосіб.

Ведеться цей бізнес із порушенням багатьох вимог чинного законодавства. За законом, у громадян ніхто не має права вилучати певний перелік речей, необхідних для забезпечення нормального існування.

До того ж, передаючи право вимоги за кредитними зобов’язаннями, фінансові установи передають і конфіденційну інформацію, яку колектори використовують без погодження з клієнтом. Факторингові компанії підтримують колекторський бізнес – безпосереднє вибивання коштів.

Наразі Держфінпослуг не може вплинути на порушників, оскільки факторинг у відносинах з фізичними особами не внесено до переліку фінансових послуг, а отже, ця діяльність не може контролюватися жодним органом.
Якщо детально розібратися в усьому процесі кредитно-боргових відносин, то варто виокремити інтереси кредиторів, в основному фінансових установ, банків, та їхніх клієнтів – громадян. Зрозуміло, що кредит було надано на відповідних умовах повернення коштів та на певний термін. Ці домовленості завжди юридично оформляються і мають передбачати фактор ризику та виникнення різного роду форс-мажорів. Громадяни, які опинилися в скрутній ситуації, а тому не можуть сплачувати за кредитними рахунками, у жодному разі не зобов’язані віддавати фінансовим установам останнє майно. Залякування колекторів часто призводять до виникнення у людини паніки. На жаль, фіксуються навіть випадки самогубства через зневіру в позитивному вирішенні питань з кредиторами.

З іншого боку, фінансові установи не можуть відкладати повернення коштів від боржників надовго, оскільки тим самим вони наражають на небезпеку інших клієнтів, яким уже самі установи повинні виплачувати кошти. Та повернення боргів жодним чином не має перетворюватися на беззаконні дії кредиторів. Стягнення боргу повинно відбуватися в законний, цивілізований спосіб: за рішенням суду, згідно з виконавчим приписом нотаріуса і лише державною виконавчою службою.

Сьогодні ж кредитори не хочуть чекати рішень судів та передають право вимоги боргу іншим компаніям. Згідно із законом, факторингові послуги передбачають добровільну співпрацю трьох сторін: кредитора, боржника і фактора, які є юридичними особами. У відносинах з фізичними особами факторинг не передбачено.
Наразі ж громадяни майже не мають уявлення про власні права та механізми їх реалізації. Боржники бояться власного боргу, не знають діючих норм законодавства та не можуть протистояти діям колекторів, які знаходяться поза правовим полем.

Держава намагається проводити просвітницькі кампанії, але в скрутній ситуації людина не здатна тверезо оцінювати свої позиції та раціонально діяти. Перше, що необхідно – це звернутися за допомогою до компетентних органів. Суд може допомогти отримати відстрочку, а при доведенні протиправних дій з боку колекторів – визнати їх винними та вирішити справу на користь громадянина.

Держава повинна посилити контроль за такими фінансовими установами. У першу чергу – встановити рамки та правила діяльності компаній та відповідальність за їх порушення. Варто визначити поняття факторингових послуг, включити до правового поля їхні відносини з фізичними особами, визначити норми поведінки з боржниками та посилити відповідальність фінансових компаній за порушення законодавства про ринок фінансових послуг. Діяльність колекторів має бути законодавчо визначена. Якщо державна виконавча служба не витримує навантаження і не може впоратися з усіма боржниками, то є варіант запровадити інститут приватних судових виконавців за зразком інституту нотаріусів з жорстким державним регулюванням та постійним контролем з боку державних органів.