Давній фантомний страх української газотранспортної галузі – російські обхідні «потоки» – Північний та Південний – набувають все чіткіших обрисів. Нещодавній запуск першої черги газопроводу "Північний потік" актуалізує питання, наскільки завантаженою в майбутньому виявиться українська трубопровідна система і як це позначиться на становищі України як газового транзитера?

«Північний потік» (Nord Stream) – це принципово новий маршрут експорту російського газу до Європи, який пройде через акваторію Балтійського моря від бухти Портова (район міста Виборга) до узбережжя Німеччини (район міста Грайфсвальда). Протяжність газопроводу становитиме близько 1,22 тис. км. Заплановану потужність у 55 млрд. куб. м «Північний потік» повинен набрати після завершення другої нитки, яку вже прокладено більш як на 650 км і буде введено в експлуатацію наступного року. При цьому російське керівництво не виключає можливості прокладення наступних ниток магістралі.

Нагадаємо: йдеться про один із проектів, що є альтернативою українській ГТС. Магістраль призначена не тільки для транспортування нових контрактних обсягів газу, а й перенесення потоків із вже діючих маршрутів. Постачання газу до Чехії і Словаччини поетапно переводитимуться на маршрут "Північний потік" – OPAL через Німеччину замість українського транзиту. Росія зацікавлена в швидкому завершенні робіт, щоб уже в кінці 2012 року російський газ почав поставлятися в Європу в обхід «непокірних» транзитних країн – України та Білорусі. Після запуску Російською Федерацією газопроводу «Північний потік» транзит газу територією України скоротиться на 10 млрд. куб. м. Якщо Україна позбудеться статусу транзитної держави, то втратить близько 1,5 млрд. дол. доходів на рік.

Водночас плановий запуск «Північного потоку» важливий для Німеччини: з відмовою від ядерної енергетики потреба країни в блакитному паливі збільшиться. Згідно з новою Енергетичною концепцією розвитку Європи до 2020 року, до 70% енергетики має перейти на екологічно чисті енергоносії, такі як газ. За оцінками експертів, річне споживання газу в ЄС наступного року може збільшитися на 10-15%, а через 10-15 років – подвоїтися. В даний час «Газпром» задовольняє близько 40% німецького попиту на газ.

Що стосується України, то так чи інакше вона збереже свій статус країни-транзитера, оскільки Росія все одно буде постачати свої енергоресурси і через Україну, і через Білорусь. Питання тільки в обсягах: чим менше буде газу, тим менше, відповідно, буде надходжень до українського бюджету. Ясна річ, Україна зацікавлена ​​в тому, щоб якомога більше енергоресурсів Росії переправлялося в бік Європи, оскільки для України це додаткові кошти.

Унікальною й найважливішою складовою української ГТС є підземні сховища газу (ПСГ), які розташовані ближче до західного кордону держави. Саме вони забезпечують абсолютно стабільні поставки газу до країн Західної Європи за будь-яких обставин. Українські ПСГ можуть перекрити навіть втрати видобутку в разі якихось надзвичайних ситуацій упродовж тривалого часу, в той же час обхідні газопроводи – Північний і Південний «потоки» – таких можливостей не мають, оскільки вони прокладені по дну моря і можуть зазнавати навіть ще не вивчених ризиків (погодних, природних катаклізмів, поломок компресорних станцій, які також розташовані на воді). Тому в разі відмови від транспортування газу українською ГТС, про що поки все ж таки не йдеться, Західна Європа вступає в зону підвищеного енергетичного ризику.

Це пояснює переконаність експертів у тому, що газопроводи в обхід України поки не загрожують українській економіці. Так, незалежний експерт з енергетичних питань Володимир Саприкін вважає, що Україна буде транзитером ще «багато десятків років», «оскільки український шлях транзитування – найбільш короткий і, що головне, найдешевший». «У цьому році йде значне зростання транспортування газу до Європи, в тому числі по українському напрямку», – заявив він.

Водночас експерт зауважив, що значно серйозніше на обсягах транзиту через територію України позначиться запуск іншого газопроводу – «Південного потоку», який має зняти весь обсяг прокачки з українського напряму. «На щастя, він гальмується: поки не дає дозволу Туреччина, немає ще певних експертиз. Скоріше за все, цей проект розпочне свою роботу ближче до 2019 року. Це буде серйозний удар по транзиту Україною», – зазначив експерт.

Нагадаємо: «Південний потік» (South Stream) – російсько-італійський проект газогону, який проляже по дну Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варна. Далі його дві гілки пройдуть через Балканський півострів до Італії та Австрії. Згідно з планами, газопровід має бути запущений до 2015 року. Планована потужність "Південного потоку" – 63 млрд. куб. м газу на рік, його вартість оцінюється в 15,5 млрд. євро.

У вересні "Газпром" підписав угоду акціонерів з учасниками «Південного потоку» – італійською ENI, французькою EDF і німецькою Wintershall – про їхнє входження в проект і гарантії його запуску. Досі нічого подібного з партнерами по South Stream "Газпром" не підписував. Мова йшла лише про меморандуми, що ні до чого не зобов'язують, але акціонерна угода означає "гарантію реалізації проекту".

Україна в рамках україно-російського газового діалогу пропонувала реалізувати проект «Південний потік» по суші нашої країни. «Південний потік» повинен піти півднем України по суші: цей проект набагато дешевший, ніж «Південний потік», що розглядається сьогодні вартістю 25 млрд. євро. Наш буде в п’ять разів дешевший», – обіцяв Віктор Янукович, виступаючи на 8-й Ялтинській щорічній зустрічі «Україна і світ: загальні виклики, спільне майбутнє». Володимир Путін же заявив, що новий російський трубопровід до Європи через Балтійське море дозволить Росії позбутися «диктату транзитних країн».

Модернізація українських газопроводів насправді має більший економічний та технологічний сенс, ніж будівництво “Південного потоку”. Це, за прогнозами експертів, дешевше на 5-8 млрд. дол., проте Росія вже витратила на «Північний потік» до 28 млрд. дол., а тому питання ціни тут не є головним. «Росія буде прокладати потік хоч через космос, але не по Україні», – зауважив експерт в енергетичній сфері Володимир Саприкін.

На думку фахівців, Росія може відмовитися від будівництва нового газопроводу, якщо Україна дозволить Кремлю монополізувати її транзитну газотранспортну систему. Тоді, після повного придбання «Белтрансгазу», «Газпрому» вдасться взяти під контроль енергетичні компанії країн Центральної та Східної Європи, які на своїй території управляють об'єктами інфраструктури нині використовуваних газопроводів. Оскільки ймовірність такого розвитку подій невисока (за винятком купівлі Росією «Белтрансгазу»), цілком імовірно, що подальше збільшення потужності газопроводу «Північний потік» незабаром стане для Москви важливим стратегічним завданням.

У свою чергу «Південний потік» – це не лише трубопровід для транспортування газу, а й інструмент посилення торговельного та політичного впливу Росії в Європі. Влада Європи, яка давно намагається боротися з монополізмом "Газпрому", має власний пріоритетний проект – Південний газовий коридор, складовою якого є газопровід Nabucco. В ЄС добре розуміють, що обсяги газу, що планується постачати через «Південний потік», не є додатковими. Це перерозподілені потоки російського газу або газ із центральноазійського й каспійського регіонів. Тобто той газ, на який претендує проект Південного газового коридору.

Спочатку проект трубопроводу Nabucco, представлений у 2004 році, передбачав постачання газу з родовищ Ірану в Перській затоці. В 2006 році у зв'язку з конфліктом навколо іранської ядерної програми було ухвалено рішення змінити проект таким чином, щоб мати змогу поставляти газ із Туркменістану, Узбекистану та Азербайджану.

Зі свого боку Росія та Іран виступають проти будівництва будь-яких газопроводів по дну Каспійського моря, піклуючись про навколишнє середовище, морські ресурси і побоюючись можливих забруднень. Позиція Ірану, зокрема, робить неможливим будівництво транскаспійського газопроводу з Туркменістану до Азербайджану, який покликаний постачати туркменський газ у газопровід Nabucco, що лобіюється Євросоюзом для постачань газу в обхід Росії.

Сьогодні ЄС майже завершив переговори з тими країнами, по території яких пройде труба. Проте зараз немає надійного джерела для наповнення його паливом. Адже південна гілка мала брати газ в Ірані. Коли це планувалося, там правив поміркований уряд М. Хатамі, але його змінила радикальна партія М. Ахмедінеджада, і питання про продаж газу до Європи відпало, адже Тегеран забажав отримати за своє паливо дуже велику ціну і Брюссель не пішов на цей шантаж.

Великі надії покладалися на Баку. Президент Ільхам Гейдар Алієв обіцяв наповнити Nabucco, проте за кілька років виявилося, що вільного газу для цього немає і треба почекати, поки країна збільшить свій видобуток на 20%. А це станеться за три-п’ять років. Стільки Європа не може чекати, тому намагається отримати контракти в Астані. Казахстан заявив, що більшість його палива викуповує Москва. Крім того, транскаспійський трубопровід ще не добудували, а отже, приєднатися до Nabucco він зараз не може. Хоча це не заважає Астані будувати другу гілку нафто- та газопроводу до Японії і, за словами колишнього посла Казахстану в Україні А. Жумабаєва, доводити товарообіг між цими державами до 10 млрд. дол. завдяки продажу нафти і газу.

Крім того, в останні півроку в Європі лунають заяви про те, що в період кризи не варто витрачати стільки коштів на непевний газопровід, якщо поряд Росія будує кілька «потоків» і їх можна відкрито використовувати. Хоча це збільшить залежність від Москви, проте, коли кілька членів Союзу стоять на межі дефолту, в Брюсселі про це намагаються не думати.

Раніше повідомлялося, що проект Nabucco відкладається на два роки: початок будівництва переноситься з 2011-го на 2013 рік, а початок постачань – на 2017 рік, бо в консорціуму досі немає гарантій наповнення газопроводу. Рішення про чергове перенесення термінів будівництва Nabucco прозвучало після інформації про те, що проектна вартість газопроводу Nabucco зросла з 7,9 млрд. євро до 12-15 млрд. євро. Від поточної ситуації однозначно виграє Туреччина, через яку пройде Nabucco і яка в той же час може дати або не дати «Газпрому» дозвіл на прокладення South Stream у своїх водах.

Таким чином, нові проекти «Газпрому» – «Північний потік» та «Південний потік» – можуть суттєво вплинути на газотранспортні позиції України. Їхня реалізація, незважаючи на те, що транспортування газу через вже існуючий український наземний газопровід, який ще має чимало потенціалу для збільшення обсягів транзиту, обходиться набагато дешевше, свідчить про намагання нав’язати Україні певні правила гри як на газовому ринку, так і у відносинах з Євросоюзом. Це дозволяє припускати, що обхідні газові магістралі створюються Росією не лише з метою диверсифікації шляхів транзиту, а й з метою створення системи маніпулювання обсягами, напрямками транзиту та цінами на газ, яка б посилювала політичний вплив країни у світі.

Позиція ЄС щодо диверсифікації не лише шляхів транспортування газу, але і його постачальників може стати на заваді реалізації подальших планів Росії з будівництва газопроводів, зокрема «Південного потоку». Україна має перспективу долучитися до проголошеного пріоритетним для ЄС будівництва газопроводу Nabucco, що дасть їй можливість увійти до європейського енергетичного простору та наблизитися до вступу в ЄС.