Об издательстве Подписка Наука Реклама Распространение Отчетность ПартнерыМедиа Контакты RSS RRS | Добавить в избранное в избранное |
Издательский дом
Для содержимого этой страницы требуется более новая версия Adobe Flash Player.

Получить проигрыватель Adobe Flash Player

Системи гарантування захисту споживачів небанківських фінансових послуг

Проблема захисту прав споживачів набула в Україні особливої гостроти і актуальності в умовах розширення спектру небанківських фінансових послуг. Та й фінансова криза дала відчути, що створення системи гарантування захисту споживачів є одним із першочергових завдань на ринку небанківських фінпослуг, в першу чергу задля забезпечення довіри вкладників.

Фінансисти відзначають, що однією з причин недовіри громадян до фінансового ринку на сьогодні є асиметрична державна політика щодо гарантування інвестицій: у банківські депозити, вклади кредитних спілок, накопичувальні договори із страхування життя та вклади в інвестиційні сертифікати.

Держава і учасники ринку знову активно порушують тему створення різних фондів гарантування фінансових інвестицій.

Жваво обговорюється ідея створення фонду для кредитних спілок, компаній зі страхування життя та інвестфондів. Щоправда, варто відзначити, що грошей на створення цих фондів немає ані в держави, ані в операторів ринку, які вкотре нарікають на зниження ліквідності і не готові фінансувати такі фонди.

Досвід функціонування таких фондів було розглянуто в ході круглого столу «Актуальні питання створення фондів гарантування виконання зобов’язань небанківськими фінансовими установами та роль держави в їх утворенні», організованого профільним комітетом Верховної Ради з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.

 

Єдиний механізм для банків та кредитних спілок

Андрій Литвин,

перший заступник голови Держфінпослуг:

– Те, що питання гарантування вкладів у фінансових установах не тільки назріло, але й перезріло, свідчить і 2008 рік, і подальші спроби розв’язати цю проблему, і сьогоднішній круглий стіл.

Держфінпослуг було опрацьовано і оприлюднено проект закону про фонд гарантування вкладів членів кредитних спілок.

Ми закладали ті позиції і той механізм, який, по суті, збігся з нещодавньою ініціативою законодавців щодо перебудови роботи Фонду гарантування вкладів у банківській сфері.

Що бачиться як оптимальна система? На мою думку, якщо кредитні спілки залучають депозити громадян, то вони, по суті, є такою ж кредитно-депозитною установою, як і банк. Суть економічних ризиків, які виникають у зв’язку із залученням вкладів громадян, не відрізняються від тих ризиків, які виникають у банка. Тому хотілося б, щоб такий фонд був єдиним як для банківської системи, так і для кредитних спілок. З точки зору економії витрат і держави, і громадян, і фінансових установ бажано, щоб це було саме таким чином.

Коли це станеться, і яким чином це зробити? Питання дискусійне. Саме оприлюднивши цей законопроект, ми формально розпочали дискусію з цього питання. Більш того, на рівні Кабінету Міністрів вже були проведені консультації за участю і Фонду гарантування вкладів у банківській системі, і міжнародних експертів з цього питання. Так само Держфінпослуг розпочала дискусію, оприлюднивши проект закону про фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя.

Його створення передбачене Програмою президента – такий проект закону повинен бути підготовлений упродовж 2012 року. Ми просто тут йдемо трохи з випередженням графіків, розуміючи, що одночасно опрацьовується нова редакція закону про страхування. Тому логічно, щоб ці речі відпрацьовувались одразу паралельно для того, щоб узгодити позиції по цьому законопроекту.

Отже, щодо фонду гарантування вкладів у системі страхової діяльності. Дійсно, світовий досвід показує різні приклади: окремі структури чи разом по всіх фінансових ринках. У цьому контексті хотів би звернути увагу на таке: на відміну від згаданого англійського досвіду (там єдиний регулятор), у нас на сьогоднішній момент три регулятори. Як буде єдиний фонд функціонувати в цих умовах, буде «слугою трьох панів»?

Другий момент – очевидно, що специфіка діяльності страхових організацій відрізняється від специфіки діяльності кредитно-депозитних установ. Чи зможе інституційно бути такий фонд єдиним для всіх?

Чи повинен цей фонд на страховому ринку бути обов’язковим, чи, можливо, добровільним? На мою думку, він повинен бути обов’язковим, оскільки в протилежному випадку може не бути створеним. Це відповідає і менталітету, і специфіці нашого розвитку.

У які строки, з якими перехідними положеннями, з якими ставками відрахувань, чи буде там виключно обов’язкове членство, чи можливий статус тимчасового членства? Всі ці питання для обговорення.

На щастя, таких проблем, як у сфері депозитів громадян, на ринку страхування життя не виникало. І поки що ми передумов для виникнення таких проблем не бачимо.

Це дає можливість поступово запроваджувати обов’язкове страхування виплат у цій сфері.

про що говорить світовий досвід

В’ячеслав Черняховський,

Українське товариство фінансових аналітиків (УТФА):

– Кожна країна пройшла свій шлях становлення та ухвалення певних нормативів з цього питання.

Основне, що показує нам досвід країн як колишнього СРСР, так і західної Європи та Азії, – це існування двох підходів до створення різних гарантійних фондів: за ініціативи держави або за ініціативи самих учасників ринку, часто за участі держави або з певними державними гарантіями.

Для більшості європейських країн характерним є створення фонду гарантування державою та фінансування його діяльності досить значний час у період становлення та розвитку. Вже потім він передавався в управління саморегульованим організаціям, об’єднанням страховиків. Таких фондів може бути навіть декілька в країні.

Крім того, можлива їхня спеціалізація – наприклад, в першу чергу гарантії, пов’язані із обов’язковими видами страхування; із накопичувальними виплатами пенсійного забезпечення; з деякими спеціальними видами страхування, встановленими державою.

Практика створення фондів гарантування небанківського сектору за участі держави в європейських країнах є досить поширеною. Якщо звернутися до французького досвіду, то в цій країні фонд практично жодного разу не використовувався для виплати по банкрутству страхових компаній. Адже основною метою держави та органу нагляду є санація проблемного страховика, в тому числі вимагання залучення додаткового акціонерного капіталу від власників, заохочення передачі страхового портфеля іншим страховикам, можливе часткове покриття певного дефіциту резервів при такій трансакції. Особливо це важливо в довгострокових видах страхування. Адже тут не стільки важливо людині повернути гроші, скільки забезпечити страхове покриття і покриття бенефітів, відкладених на перспективу.

За ініціативи держави створювався і німецький фонд – спочатку відрахування відбувалися лише за деякими програмами страхування та були досить маленькими. Пізніше вони були передані в управління об›єднанню страховиків, які продовжили нагромаджувати кошти вже на доопрацьованій базі, створеній інформаційній системі, відлагоджених механізмах та підходах.

Англійський досвід засвідчує, що один фонд може забезпечувати гарантування захисту споживачів як з питань пенсійного, банківського, так і обов’язкового страхування. У Британії у цьому фонді в частині покриття зобов’язань для фізичних осіб та дрібного бізнесу зі страхування транспорту, майна, життя тощо, створюється загальний фонд, в якому виділяються субліміти ємності у фонді, і на кожен з «підсекторів» визначається ставка внеску з відповідних видів страхування. Слід зазначити, що в Англії законодавчо закріплено, що фонд повертає 100% збитків лише по обов’язкових видах та 90% по добровільних видах страхування.

Цікава система гарантування діє в США, де фонди компенсаційних виплат створюються в кожному штаті окремо, об’єднуючись при цьому на федеральному рівні, що дозволяє мати досить стійку національну систему гарантування.

Отже, важливо сформулювати основне питання: що ми хочемо побудувати, які задачі ми перед собою ставимо, що з іноземного досвіду ми можемо використовувати позитивно? Європа вже прийшла до розуміння, що фонд гарантування може бути не єдиним в країні, їх може бути декілька, і представники ринку самі визначають, до якого з них підключатися.

Переконаний, що головний чинник успішного функціонування фонду гарантування – контроль, відсутність можливості закладення негативної динаміки в розвиток того або іншого фінансового інституту.

Цей фонд не повинен бути індульгенцією для держави, органів нагляду або власників фін установ в перекладенні відповідальності за проблемами, що можуть виникати. Слід враховувати, що ніякий фонд ні в одній самій розвиненій державі неспроможний врятувати страхувальників та ринок від подій, що носять системний характер та зачіпають усіх учасників ринку. Тому діяльність такого фонду доцільна та ефективна тільки при реально діючої системі контролю, раннього попередження, пруденційного нагляду та запобігання неплатоспроможності страховиків або інших гравців фінансового ринку.

Вважаю, що досвід Франції, який показав, що з фонду жодного разу не бралися гроші, а завжди знаходилися варіанти інших рішень – або перерозподіли усередині ринку, або держава підтримувала відповідним рефінансуванням, теж має бути обов’язково враховано.

 

Створення Фонду Гарантування для страхового ринку

Галина Третьякова,

генеральний директор Української федерації убезпечення:

– Почну з нагадування деяких теоретичних, вже аксіоматичних для економістів, речей. Система фінансової стабільності, як відомо, складається в першу чергу з пруденційного нагляду, недопущення банкрутства фінансової установи, в другу чергу – з ефективної системи рефінансування. Третя складова – фонди гарантування, які дають впевненість населенню, що буде все виплачено. Нещодавно в цій системі, у цій аксіомі, з’явилася четверта складова, а саме захист прав споживачів. Чому вона з’явилася? Тому що навіть ці три складові не забезпечують відсутність паніки. Захист прав споживачів передбачає і роботу зі споживачами під час продажу фінансових продуктів, і під час виплати, і роботу зі скаргами, а також фінансову грамотність населення.

Ця аксіома діє, і тут не треба для України впроваджувати щось інше. Нам треба, щоб були всі ці три складові: був пруденційний нагляд, була можливість рефінансування не тільки банківської системи, але й інших фінансових установ, і були фонди гарантування виплат. Тож ми загалом підтримуємо створення фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя. Проте хочу звернути увагу на технічні ускладнення, які на нас очікують в подальшому.

У першу чергу нам треба визначитися, чи це буде державна установа, чи приватна. Свого часу при створенні Фонду гарантування вкладів держава через Національний банк України виділила 20 мільйонів гривень. Чи буде держава так само ставитися до інших фінансових установ? Чи виокремить вона зараз, у складні часи відсутності грошей у бюджеті, ще 20 мільйонів для того, щоб забезпечити інших споживачів фінансових послуг? Це питання. Якщо держава не виокремить такі гроші в бюджеті, то говорити про те, що це буде державна установа, немає сенсу. Тоді треба говорити про те, що страхові компанії мають створювати такий фонд гарантування вкладів самостійно, на добровільних засадах.

Навіть якщо страхові компанії самі створять такий фонд, його діяльність має регулюватися спеціальним законом, оскільки без цього доведеться отримувати дозвіл (а він надається на певний термін) Антимонопольного комітету на узгоджені дії страховиків. Якщо не буде закону, то такий фонд функціонувати стабільно не зможе.

Ще одне питання – обов’язковість участі. Обов’язкова участь має передбачати, що в країні є пруденційний нагляд. Якщо ж пруденційного нагляду нема і є недобросовісні страховики, то без добровільних засад роботи фонду добросовісні страхові компанії, по суті, субсидуватимуть недобросовісних.

Наступне питання, яке постане перед нами, – це відсоток, який мають відраховувати страховики життя в такий фонд гарантування. Ставка, найбільш прийнятна для страхового ринку, – 0,1%. Але є країни, в яких страховики життя відраховують і 1%, і 5%. Держфінпослуг запропонувала у своєму законопроекті 0,4%. Що таке 0,4% від 1 мільярда доходу страхового ринку? Це 4 мільйони гривень. Нам треба розуміти, що цього не вистачить для того, щоб повністю оперувати і виокремлювати ще гроші на утримання персоналу, який професійно керуватиме коштами. Тому не треба відкидати відразу думку про можливість ефективно використати ту структуру, яка вже працює у Фонді гарантування вкладів – ми можемо це зробити, виокремлюючи гроші, які збирають страховики, на інших рахунках і здійснюючи управління ними окремо.

Наступне питання – це бази нарахування. З якої бази мають відраховувати страховики відсоток? Адже страховики життя продають не тільки накопичувальні договори страхування, але й ризикові. Закономірна відповідь – це накопичувальні види страхування, там, де саме люди заощаджують. Ще одне питання – коли виплачувати? У законопроекті про фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя, оприлюдненому на сайті Держфінпослуг, запропоновано: після визнання компанії банкрутом чи після рішення про її ліквідацію. Якщо ми подивимося на європейську практику, то у нещодавній директиві ЄС введено поняття «недоступність вкладів»: як тільки людина не може отримати кошти, то одразу ж має наставати відповідальність такого фонду. В ЄС запропоновано норму – 7 днів, а не поки буде рішення суду про банкрутство компанії. Це має бути теж відображено в законопроекті. Ще один аспект європейської практики – фонди не захищають багатих: фонди мають захищати бідних та середній клас, ті розміри внесків, які для людини є критичними. Остання теза – власники фінансової установи, яка банкрутує, мають утримувати першочергові збитки. Саме вони є винними в тому, що та чи інша фінансова установа банкрутує або з неї виводяться активи. Тому законодавство має бути розроблене таким чином, щоб і акціонер, і наглядова рада, а не тільки топменеджери несли відповідальність за те, що фінансова установа стає банкрутом.

Вікторія Волковська, президент Всеукраїнської асоціації кредитних спілок

 

- На нашем рынке давно идут разговоры о том, нужен фонд или не нужен. Мнения у нас расходятся, но, я думаю, они расходятся именно по той причине, что некоторые ассоциации, некоторые кредитные союзы просто- напросто боятся на самом деле финансовой нагрузки, которую, безусловно, потянет за собой участие в фонде.

Мы, со своей стороны поддержали, законопроекты Госфинуслуг по фонду гарантирования, по санации, ликвидации, хотя и дали много предложений к проектам.

Нам бы хотелось найти ответ – мы проговаривали это не раз и не два – на самый первый вопрос: можем ли мы рассчитывать на финансовую поддержку государства при создании фонда? Нам ни разу никто не сказал «да», но, правда, никто ни разу и не сказал «нет» категорично.

И второй момент: в последнее время у нас постоянно идёт разговор о том, что кредитные союзы, в отличие от других финансовых учреждений, единственные, кто, как и банки, работают с депозитами граждан. Поэтому, может быть, всё-таки стоит рассмотреть вопрос о том, чтобы кредитные союзы на каких-то определённых условиях, прописанных нормативных актах, на определённом субсчёте, стали бы, предположим, соучастниками фонда гарантирования, который работает в банковской системе. Для этого нужна, опять-таки, определённая политическая воля, какое-то решение. Как вариант, и мы готовы к его обсуждению: это может быть в случае, если администрирование кредитными союзами подойдёт «под» Национальный Банк.

Потому что мы можем говорить о том, какие, когда кому выплаты, но надо начать с самого начала: на какие средства может появиться фонд? И администрирование любого учреждения, а уж тем более такого, требует довольно высоких затрат. Как только мы найдём ответ на первый вопрос, дальше нам будет проще найти на последующее.

 

Петро Козинець, президент Національної асоціації кредитних спілок України

 

- Національна асоціація кредитних спілок з 2002 року постійно виступала за необхідність створення Державного фонду гарантування вкладів кредитних спілок. Але, я хочу звернути увагу на два моменти. Перше: у 2008 році у кредитних спілках було порядку 500 спілок, що мали ліцензію, і понад п’яти мільярдів були на депозитах у кредитних спілках. На сьогоднішній день завдяки послідовним «старанням» державної комісії з регулювання тільки 240 кредитних спілок мають ліцензію з 600, які є на ринку, і їх депозити не перевищують одного мільярда. Це перший момент. Я повністю підтримую пана Сергія Бірюка (керівник Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку – ред.), який сказав правильно: «Всі фонди створюються на підйомі, а не в той ситуації, яка є зараз». Це просто нонсенс.

Щодо законопроекту державної комісії Про фонд гарантування, тут тільки одне питання – якщо подібний закон буде прийнятий, тоді всі кредитні спілки мали б швидко переміститись на Схід, так як це роблять британські банки. На жаль, кредитні спілки на Схід переміститись не можуть, тому ми однозначно такий закон не підтримуємо.

Неодноразово наголошувалося: треба спочатку говорити про пруденційний нагляд, потім про рефінансування, а потім вже про гарантування. Приймаючи до уваги, що на сьогодні звітності про пруденційний нагляд практично реально в кредитних спілках немає, з рефінансуванням всі знають яка ситуація, говорити сьогодні взагалі про фонд гарантування – це нонсенс. На сьогодні оперативні затрати окремого фонду трьохкратно, чотирьохкратно перекриють всі платежі, розраховані на самих оптимістичних показниках. Про це говорити немає ніякого сенсу.

Державний фонд гарантування у кредитних спілках потрібний. Інше питання, що сьогодні, коли йде не підйом, а трошки навпаки, і сьогодні, коли все зроблено державним регулятором, щоб менше мільярда було в  депозитах, говорити про створення окремого фонду – це профанація.  

Водночас я вважаю абсолютно правильною ідею про те, що той, хто регулює, має бути тісно зв’язаний з тим, хто гарантує. Логічною є зараз позиція Національного Банку, який частину функцій по санації.  Ми вносили таку пропозицію: вивчити питання про те, щоб безпосередньо функції гарантування вкладів кредитних спілок, а, можливо, завтра і страхових компаній, післязавтра – недержавних пенсійних фондів, передати самій Державній комісії. Вона регулює, вона видає ліцензії, вона контролює і вона гарантує. Я веду мову про операційне супроводження цього фонду. По-перше, це менше затрат; по-друге, я пропонував би ринку подумати – простіше почати з одного фонду. І практика світова така є.

Тому, наша пропозиція сьогодні: приймаючи до уваги, що ми зараз не на підйомі, а з точністю навпаки, на сьогодні тему створення Фонду гарантування окремо закрити. Натомість вивчити питання і відпрацювати поступове створення фонду, як окремого «мішка з грошима» при Держаній комісії, щоб Державна комісія чи це буде Національна комісія, несли відповідальність, тобто, займались дійсно пруденційним наглядом, ліцензуванням, і гарантуванням – це буде логічно. Але не треба поспішати, а говорити сьогодні про якісь фонди – це просто популізм.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Оставить комментарий
Наши партнеры

                                                  

  

                                                                        

 

              

                                             

  

                                                  Дедал Инфо             

   

                                                           

 

               

Архив номеров Украина Бизнес Ревю Архив номеров Финансовые услуги Архив Альманах финансовых услуг
Архив номеров Архив номеров Архив номеров


Новости издательства
Анонсы
Фото
Видео
Финансовая отчетность компаний
Актуальное интервью
Научные статьи

 


 
 
 
  
 
 
 

  
 

 

  

            
 Oakeshott Insurance Consultants
  
 
  
 
 
 
 

 
   
"Камелія" квіти від виробника
 
 

  
 

 

 














НБУ курс доллара

НБУ курс евро

НБУ курс рубля


Погода в Киеве

120


Белый каталог сайтов

Интернет реклама УБС
Информационный интернет справочник | All-Catalogs.Info
html counterсчетчик посетителей сайта
Рейтинг@Mail.ru