На сьогодні найболючішими, подекуди дражливими, а отже, такими, що потребують невідкладного розв’язання, є питання соціального захисту населення. Ми маємо змогу спостерігати, що всі хвилювання і незадоволення, які виникають у соціумі, за причину мають чинники соціального характеру. І це стосується не лише України, це загальносвітова тенденція. Світова криза тільки загострила питання, які стосуються соціального забезпечення населення. Усі сталі країни націлені на перебудову своїх систем соціального захисту таким чином, щоб наступну хвилю світової кризи зустріти з певним запасом «соціальної міцності».

Про систему соціального захисту в Україні і ті кроки, які найближчим часом має намір здійснити законодавець на шляху до розв’язання назрілих, а іноді й перезрілих проблем соціального забезпечення людини в нашій країні ми поговорили з народним депутатом України, головою підкомітету з питань контролю та законодавчого забезпечення регулювання ринків фінансових послуг Комітету Верховної Ради з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Андрієм Павловичем Пінчуком.

– Андрію Павловичу, що це за гостріші кути, які держава у процесі побудови стабільної, ефективної системи соціального захисту громадян намагається обійти вже впродовж більше двох десятків років свого незалежного існування?

– Справді, закривати очі на існуючі проблеми в системі соціального захисту людей в Україні не випадає. У зв’язку з наростанням негативного впливу загальносвітових кризових чинників та існуванням прогалин у державному регулюванні в соціальній сфері очевидними стають її недосконалість і невідповідність сучасним потребам людей. З кожним днем ці проблеми лише загострюються, що загрожує не лише економічній, а й соціальній стабільності в нашій державі. Однією з найголовніших функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, випередження негативних проявів переходу до ринкових відносин (безробіття, втрата працездатності тощо), створення ефективної пенсійної системи.

Соціальна політика української держави має будуватися одночасно на принципах лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

Насамперед зазначу, що роботодавець, який робить соціальні внески за своїх працівників – у фонд на випадок безробіття, фонд на випадок тимчасової втрати працездатності, фонд страхування від нещасного випадку на виробництві, у державний Пенсійний фонд, «закуповує» в держави певні соціальні послуги, і ці внески входять у фонд оплати праці і відповідно оподатковуються. За такого податкового навантаження роботодавець просто не зацікавлений займатися соціальним захистом своїх працівників.

Згідно з філософією соціально орієнтованої ринкової економіки держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики, вона повинна створити механізми конструктивної взаємодії різних соціальних суб’єктів. У переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава бере активну участь у розв’язанні соціальних питань. Зрештою, цей курс знайшов відображення в Європейській соціальній хартії.

Однак держава не може перетворитися на відділ соціального забезпечення, для неї  таке навантаження є непосильним. В європейській практиці держава не несе на собі весь тягар соціального захисту громадян, а намагається перенести цю відповідальність зі своїх плечей також на плечі і роботодавця, і людини. Механізм цей полягає в «найманні» підрядників – приватних структур, в тому числі страхових компаній, які для роботодавця і людини виконують соціальний захист. У таких умовах і вимог людей до держави з приводу соціального забезпечення стає менше. Логіка, з якою підходять європейські держави до соціального захисту людей, полягає в уникненні зубожіння населення, підтримці найбідніших верств населення.

Держава не може (наразі не має змоги) в односторонньому порядку надавати соціальні послуги громадянам, водночас вона не може жорсткими примусовими методами залучати в людей «довгий» ресурс. Ні той, ні інший шляхи не є конструктивними. Держава має будувати ефективні, довгострокові відносини з громадянами, за яких і вона, і окремий громадянин залишаються у виграші. Сталі економіки вибудовують взаємовигідні відносини у трикутнику «держава – людина, людина – приватна структура, «приватна структура – держава», що гарантує стабільність економічної й соціальної систем. Консолідація «довгого» ресурсу шляхом залучення його в населення в обмін на надання відповідного гарантованого соціального захисту в короткостроковій і довгостроковій перспективі і є частиною вибудовування паритетних відносин між людиною і державою.

– Які інструменти посилення соціального захисту людини держава може сьогодні запропонувати?

– Держава, ставлячи собі за мету продуктивно впливати на розвиток соціальної сфери, має запропонувати державні соціальні стандарти – встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви, на базі яких визначаються державні соціальні гарантії – мінімальні розміри опла­ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу­ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

 Саме залучення державою для соціального захисту населення так званих «соціальних партнерів» та формування «довгого» ресурсу – накопичень недержавних пенсійних фондів, компаній зі страхування життя – для виконання соціальних обов’язків перед громадянами є  тим механізмом, що покликаний стабілізувати макроекономічні показники будь-якої країни.

Соціальні партнери держави – страхові компанії, недержавні пенсійні фонди – формують соціальну політику країни, водночас є накопичувачами «довгого» ресурсу, зв’язують на певний час гроші, поки людина не досягне пенсійного віку, або поки не захворіє (медичне страхування), або поки не накопичить на народження дитини і так ділі. «Довгий» ресурс у Франції, наприклад, складає декілька валових внутрішніх продуктів цієї країни. У нас близько мільярда гривень накопичено недержавними пенсійними фондами, 2,4 мільярда накопичено страховиками життя. Якщо ми подивимося на ВВП минулого року, то він складає близько трильйона гривень. Отже, «довгий» ресурс нашої країни складає 0,34% ВВП. А це той ресурс, який може бути спрямований на стабілізацію банківської системи. Останні події в Німеччині є чудовою ілюстрацією того, як страховики життя здатні  підтримати банківську систему під час кризи. До речі, завдяки цьому фінансова криза Німеччину оминула, там мала місце лише промислова криза.

Як бачимо, необхідність формування фонду «довгих» грошей назріла і в Україні. Конкретними завданнями держави на цьому шляху є забезпечення системи гарантування виплат громадянам через створення механізму пруденційного нагляду за фінансовими установами, регулювання і контроль ринку. Таким чином держава дає змогу кожному громадянину брати участь в організації свого соціального захисту. 

– В Україні сьогодні відбувається поступове впровадження пенсійної реформи. Що конкретно держава має зробити для форсування роботи третього рівня системи пенсійного забезпечення?

– Другий рівень пенсійного забезпечення громадян держава підштовхнула. Але треба створювати додаткові економічні чинники для впровадження третього рівня. Держава повинна створити умови для роботодавця і людини, які добровільно, додатково до обов’язкового державного пенсійного страхування, вирішили робити внески до недержавного пенсійного фонду, дати певні привілеї в обмін на цей залучений «довгий» ресурс.

Сьогодні система оподаткування страхувальників та вигодонабувачів за особистими видами страхування потребує вдосконалення, а саме запровадження на законодавчому рівні податкової політики, яка б стимулювала розвиток особистого страхування, довгострокового страхування життя, сприяння участі комерційних страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення, стимулювання медичного страхування шляхом упровадження механізму віднесення частки внесків з цих видів страхування на валові витрати юридичної особи та вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб.

Нагадаємо, що основними цілями розробки нового Податкового кодексу України є підвищення рейтингу України в світі, конкурентоспроможність податкової системи нашої країни та відповідність її норм до європейських стандартів. Податковий кодекс перш за все спрямований на стимулювання роботодавця здійснювати соціальний захист фізичної особи через довгострокове страхування життя, медичне та пенсійне страхування, які забезпечують державі потужні джерела довгострокового внутрішнього інвестиційного ресурсу, а водночас і справедливі умови оподаткування страхувальника, а саме усунення подвійного оподаткування.  

– Які є варіанти вирішення питання нарахування єдиного соціального внеску за договорами особистого страхування?

– Українське законодавство щодо соціальних внесків роботодавців, за які «закуповується» соціальний захист найманих працівників, є фрагментарним та несистемним. Зокрема, внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів Постанови від 22.12.2010 №1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» з 1 квітня поточного року роботодавці в разі здійснення соціального захисту своїх працівників шляхом страхування їхнього життя, здоров’я та працездатності отримали додаткове навантаження – нарахування єдиного соціального внеску. За основу цієї постанови було взято Інструкцію зі статистики заробітної плати (про розподіл структурних складових заробітної плати) Державного комітету статистики.

Міжнародний, у тому числі європейський, досвід свідчить на користь невключення внесків, що робить роботодавець на своїх найманих працівників за договорами особистого страхування, до фонду заробітної плати такого працівника. У таких країнах, як Нідерланди, Данія, Польща, Чехія, США, платежі за всіма видами особистого страхування звільняються від нарахувань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, оскільки за своєю суттю дублюють ці самі нарахування. Натомість нормативні документи цих країн містять employees benefit, які винесені в окрему групу виплат, що робить роботодавець на користь свого працівника (внески на паркування автомобілів, велосипедів, приготування їжі на роботі тощо), в якій присутнє і особисте страхування та його різновид – страхування життя. Так само і в наших найближчих сусідів – у Росії – грошові доходи працівника мають таку структуру: фонд заробітної плати, виплати соціального характеру, інші виплати.

Отже, вважаємо за вкрай необхідне сприяти внесенню змін у чинне законодавство в частині оподаткування суб’єктів, які задіяні в процес страхування. Зокрема, виключити із фонду оплати праці, а саме з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, нарахування найманим працівникам виплат у розмірі страхових внесків підприємств, пов’язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна тощо). Водночас доповнити перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, внесками підприємств згідно з договорами особистого страхування, предметом якого є страхування життя, здоров’я, працездатності та пенсійного забезпечення. Аргументація на користь здійснення такого кроку – методологічні розрахунки, аналіз документів ООН, Системи національних рахунків – документа, до якого приєдналася Україна, рекомендації Міжнародної організації праці.

– Що вже вдалося зробити для усунення згаданих законодавчих прогалин у сфері оподаткування та нарахування єдиного соціального внеску, вдосконалення інструментів посилення соціального захисту людей?

– Ретельно опрацьовані нормативні документи щодо статистики заробітної плати, узагальнено зарубіжний досвід регулювання цієї царини; ми взяла до уваги позицію учасників фінансового ринку та експертів, в результаті розробивши пропозиції змін та доповнень до Податкового кодексу країни та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування» з питань оподаткування особистих видів страхування. Ці пропозиції незабаром будуть внесені Комітетом Верховної Ради з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики на розгляд парламенту.

Серед напрацювань робочої групи слід виділити пропозицію законодавчого унормування надання податкових пільг страхувальникам за договорами добровільного медичного страхування, пенсійного забезпечення та довгостроковими договорами страхування життя та іншими договорами особистого страхування, що регулюється положеннями 138 статті Кодексу. Також необхідно врахувати в Кодексі норми про віднесення на валові витрати підприємства у разі сплати за працівника страхових внесків за договорами з цих видів особистого страхування.

Пропонуємо для уникнення подвійного оподаткування страхувальника використовувати принцип оподаткування «або на вході, або на виході». Коли людина накопичить ресурси чи отримає за ці роки інвестиційний приріст, з суми, яку вона отримуватиме, і має бути сплачений податок, тобто в кінці. На етапі страхової виплати оподаткування можливе також за договорами, за якими страхувальник мав право на податкову пільгу, але не скористався нею. (Слід зазначити, що в загальному обсязі довгострокових договорів страхування життя та договорів пенсійного забезпечення частка таких договорів складає 99%, водночас 60% сум виплат за ними оподатковується.) В такому випадку людина має сплатити податок тільки з суми, яка є приростом до її страхових внесків, по яких вона вже сплатила податок.

Яка ставка оподаткування має бути «на виході»? Мабуть, така сама, якою ми оподатковуватимемо відсотки по депозитах у банках на час отримання страхової виплати. Сьогодні законодавчо закріплена дискримінаційна ставка 9% з усієї суми виплати, незважаючи на те, чи отримала людина податкові пільги «на вході». На даний момент страхування як накопичувальна інституція опинилося в дискримінаційному становищі, оскільки ставки оподаткування в ньому набагато вищі, ніж оподаткування депозитів. І таке подвійне оподаткування страхувальника за окремими видами договорів страхування життя та пенсійного забезпечення необхідно усунути, зробити філософію оподаткування в цій сфері подібною до банківської. Не може бути переваги однієї фінансової інституції над іншими. Тільки таким чином держава може створити мотивацію для страховиків життя залучати кошти людей, які наразі «в подушках», для формування «довгого» ресурсу. Слід також не оминати увагою той факт, що кошти резервів страховиків життя, в свою чергу, є дуже потужним ресурсом для розвитку фондового ринку.

– Що потрібно зробити, щоб система медичного забезпечення в державі працювала ефективно?

– Під ефективністю функціонування системи медичного забезпечення потрібно розуміти отримання як кінцевий результат здорової людини. Розгалужена система медичних закладів, кількість підготовлених медичних працівників не може бути кінцевою метою розбудови системи медичного забезпечення населення. В нашій країні фінансування медицини відбувається напряму з бюджету. На здоров’я з держбюджету виділяється, за різними оцінками, від 30 до 42 млрд. грн. щорічно, що менше 4% ВВП країни. Для порівняння: загальносвітовий аналогічний показник складає 8% ВВП. Є країни, які витрачають на «здорову людину» 13% і більше. Як бачимо, грошей в Україні на медичну систему не вистачає. Де брати додаткові кошти, щоб дотягти наш відсоток на систему забезпечення здоров’я хоча б до загальносвітового рівня? Як сказав нещодавно Мартін Райзер, директор Світового банку у справах України, Білорусі й Молдови, в інтерв’ю «Комерсанту», гарного часу для впровадження соціальних реформ немає. Справді, реформи запроваджуються за рахунок чогось, немає безоплатних реформ.

Для отримання в результаті роботи системи охорони здоров’я, як я висловився раніше, здорової людини, нам потрібна якомога ефективніша організація цієї системи. Нічого ефективнішого цивілізація ще не придумала для досягнення цієї мети, окрім використання економічного механізму страхування. Страховик зацікавлений сплатити оптимальну суму, щоб отримати людину без хронічних захворювань. Це сприяє усуненню шахрайських схем як всередині страхової компанії, так і в партнерах – медичних закладах, що у свою чергу сприяє оптимальному використанню коштів людини і держави. Регулятор ринку – Держфінпослуг тут має виконати дуже важливу функцію відбору партнерів держави для створення ефективної системи створення соціального захисту.

Потрібно також надати і самим людям можливість самостійно організовувати собі медичну допомогу. А отже, хоч і повільно, та все ж в Україні розвивається сфера добровільного медичного страхування, попри те що у разі сплати роботодавцем внесків за свого працівника ці внески не відносяться на валові витрати підприємства. Вважаємо, що ця норма є дискримінаційною як для працюючого, так і для роботодавця, а отже, має бути усунена. Якщо роботодавець робить страхові внески на добровільне страхування за людину, ці внески мають включатися до доходу з фізичних осіб. Хоча вже є прогрес – медичне і пенсійне страхування вилучили з бази нарахування єдиного соціального внеску.