За підсумками круглого столу, присвяченого обговоренню національної енергетичної стратегії.

Сучасний етап розвитку економіки України позначений гострою залежністю від енергоресурсів. При цьому виробництво енергії та тепла базується на таких енергоносіях як вугілля, газ та атомна енергетика, тобто носіях вичерпних, імпортованих, наддорогих і, більшою мірою, небезпечних для довкілля. Більше того, потужності для добування та переробки цих енергоносіїв збудовані в 70–80-х роках минулого століття, і в останні двадцять років їх інвентаризація та ремонт велися по мінімуму. З іншого боку, єдиною галуззю енергетики, в яку нині охоче вкладають кошти закордонні інвестори, є відновлювана енергетика, на яку держава, зі свого боку, звертає мінімум уваги. З огляду на це стратегія України, що заклала б підвалини подальшого розвитку енергетичної галузі та становлення енергетичної незалежності, є питанням нагальним.

Розробкою національної енергетичної стратегії вже не перший рік займається Фонд «Ефективне управління», а обговоренню чергового її проекту був присвячений круглий стіл за участю зацікавлених фахівців від різних установ.

У запропонованому документі представлені перспективи розвитку енергетичної галузі до 2030 року. Судячи з усього, фахівці фонду при розробці стратегії зосередилися, перш за все, на необхідності модернізації існуючого енергетичного потенціалу. Так, вугільні ТЕС, що нині складають основу енергетичної галузі, в найближчі 18 років збережуть лідируючі позиції. Натомість відновлюваним джерелам енергії, які нині бурхливо розвиваються не лише у країнах Європи, а й в Україні, більше того, розвиваються за рахунок не держави, а приватних, переважно іноземних інвестицій, відводиться невиправдано мало уваги. Загалом передбачається, що сума встановлених потужностей зросте до 65,8 ГВт, з яких 21,3 ГВт складуть вугільні ТЕС; 17,8 ГВт – АЕС; 6,3 ГВт – ТЕЦ; 5,8 ГВт – ГЕС; 3,8 ГВт – газові ТЕС і лише 6 ГВт – відновлювані джерела енергії.

Згідно з висновками фахівців німецької консалтингової компанії Berlin Economics Ф.Майсснера і Ф.Укердта, що ще 2010 року на замовлення німецького Федерального агентства довкілля, охорони природи і безпеки ядерних реакторів здійснювали дослідження перспектив відновлюваної енергетики України, наша країна має значний технічний потенціал для використання відновлюваних джерел енергії. Йдеться, перш за все, про біоенергетику, передумови для розвитку якої створює аграрний сектор. Непогані перспективи мають і вітряна (особливо в Карпатах і Криму) та сонячна енергетика.

За словами старшого проектного менеджера Фонду Романа Рубченка, в основу розроблюваної стратегії було покладено аналіз як українських, так і зарубіжних джерел, західний досвід розвитку відновлюваної енергетики, а також порівняння динаміки певних показників в Україні та інших країнах. Зокрема, перешкоди на шляху розвитку відновлюваної енергетики в Україні вбачаються в існуючому стані енергетичних мереж України та рівні їх спроможності прийняти на себе відновлювані джерела. Враховуються в стратегії й обмеження у фінансових ресурсах, оскільки відновлювані джерела вважаються досить вартісними, низькі тарифи на електроенергію для населення.

Керівник Національного екологічного центру України Ярослав Мовчан звернув увагу на те, що обговорюваний документ не корелює ні з загальною економічною стратегією держави, ані з загальноєвропейськими документами. Втім, на сьогодні в Україні не існує жодного документа національного масштабу, який би визначав перспективи енергетичного розвитку. А це, за словами директора Департаменту стратегічної політики Міністерства енергетики Микити Костянтинова, в свою чергу, перешкоджає розробці поряд із загальнонаціональної стратегією, регіональних та галузевих. Що ж до європейської стратегії розвитку відновлюваних джерел енергії, то там вказані цілком конкретні цифри – до 2020 року такі джерела мають складати 20%. І Україна взяла на себе зобов’язання довести частку відновлюваної енергетики до цієї цифри. Натомість у стратегії до 2030 року заплановано лише 6%. Не враховані там і положення європейської конвенції щодо зміни клімату.

Розвиток відновлюваних джерел енергії гальмується ще й відсутністю в Україні надійної системи регулювання, яка б давала змогу інтегрувати до об’єднаної енергосистеми країни сонячні та вітряні потужності та при цьому забезпечити високий рівень її надійності.

Інвестиційні перспективи

Формально одна з провідних ролей у стратегії відводиться приватним інвестиціям, оскільки, по-перше, хоч електроенергетика і дотується державою, енергетичні компанії давно вже знаходяться у приватній власності. А по-друге, приватні інвестиції, по суті, є єдиним шляхом розвитку цієї галузі. З огляду на це, здавалося б, стратегія має бути орієнтована, перш за все, на зацікавлення інвестора. Та на практиці все не так добре: замість прозорої схеми, автори заклали в стратегію цілий ряд бюрократичних перепон, які підвищують ризики для інвесторів.

Р. Рубченко наголосив, що сьогодні Україна не конкурентоздатна з точки зору інвесторів, а актуалізація цифр і прогнозів у стратегії має цю ситуацію виправити.

Натомість президент асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії Віталій Давій зазначає, що на певному етапі розробки, стратегія за прогнозами перестала відповідати існуючій динаміці розвитку, що, в свою чергу, стало тривожним дзвіночком для іноземних інвесторів, які, не маючи змоги передбачити, які правила гри будуть завтра, почали згортати свої проекти. Зокрема, це пов’язано зі змінами щодо моделі взаємодії учасників ринку відновлюваної енергії зі споживачами електроенергії: якщо спочатку передбачалися прямі закупівлі, то в останньому варіанті стратегії пропонується запровадити механізм компенсації, для якого поки що відсутні як спосіб нарахування, так і нормативні акти, які б його регулювали. А з огляду на поточний стан економічного розвитку України необхідні комплексні інфраструктурні проекти, зокрема, будівництво вітропарків, сонячних електростанцій, здатних вдихнути життя в ті депресивні райони, в яких вони будуються. Але в галузі відновлюваної енергетики наразі практично нічого не відбувається.

Відновлювана енергетика проти ядерної

Президент Всеукраїнської громадської організації «Енергетична Асоціація України» Василь Котко вважає, що орієнтація на загальноєвропейські показники для України необов’язкова з огляду на різницю в показниках стартових – на його думку, навіть за 18 років, на які розрахована стратегія, у галузі відновлюваних джерел енергії Україна не зможе досягнути того, що Європа вже досягла. Натомість як майбутній стрижень української економіки експерт розглядає атомну та гідроенергетику. Такий вибір він пояснює тим, що ядерна енергетика в Україні, по-перше, досить розвинена, по-друге, на 30% дешевша від інших видів й, по-третє, може забезпечити енергонезалежність України, оскільки існують потужності для самостійного виготовлення ядерного палива. Не менш конкурентоздатною він вважає малу гідроенергетику.

Однак на фоні таких оптимістичних прогнозів щодо ядерної енергетики, сумніви у їх реалістичності, висловлені під час круглого столу, небезпідставні. Такі сумніви зумовлені, перш за все тим, що стратегія передбачає будівництво семи нових ядерних енергоблоків, тоді як на сьогодні в Україні у становищі довгобудів все ще залишаються два енергоблоки, кредити на будівництво яких отримати поки що не вдається. Відкритим залишається і питання джерел фінансування для виведення з експлуатації існуючих атомних блоків та будівництва централізованого сховища для відпрацьованих відходів.

Більше того, заступник директора з наукової роботи Інституту відновлюваної енергетики НАН України Віктор Рєзцов відзначив, що за американськими та європейськими дослідженнями, саме ядерна енергетика на сьогодні є найдорожчою, на відміну від відновлюваної, собівартість якої постійно знижується. При цьому можлива сума потужностей відновлюваної енергетики в Україні складає 390 ГВт, що відповідає 390 атомним енергоблокам.

На жаль, сьогодні держава продовжує йти екстенсивним шляхом, вкладаючи величезні кошти у кращому разі, в модернізацію існуючих «традиційних» енергетичних потужностей. При цьому обходячи увагою відновлювану енергетику, що вже довела свою ефективність, вигідність та безпечність для довкілля на прикладі країн Європи та США. Розроблена енергетична стратегія держави на найближчі 18 років, хоч і декларує необхідність переходу до оптимізації та сталого розвитку галузі, спрямована не на забезпечення національної енергетичної безпеки, а на консервування існуючого стану речей.