У 2010 році стартував пілотний проект «Місцеве самоврядування в Україні: підвищення кваліфікації та прикладні дослідження» з ефективності надання медичних послуг в містах Одеської і Миколаївської областей, фінансований Міністерством закордонних справ Норвегії, скерований на проведення дослідження муніципальної медицини, створення умов для підвищення якості надання медичних послуг населенню. У межах проекту було створено мережу, яка об’єднала спеціалістів шести міст (Білгород-Дністровського, Вознесенська, Ізмаїлу, Первомайська, Теплодара та Южного), готових до реформування, вдосконалення медичних послуг на місцевому рівні.
До роботи в проекті долучилися науковці. У зв’язку з відсутністю статистичних даних на місцевому рівні дослідники розробили систему критеріїв та показників для оцінки якості надання ефективних медичних послуг, визначили методику дослідження (на основі бенчмаркінгу) та провели анкетування 1200 споживачів міст Одеської і Миколаївської областей щодо якості надання медичних послуг.
Результати дослідження виявилися досить цікавими, а подекуди і несподіваними.
Уже традиційним поясненням неналежного стану системи охорони здоров’я є недостатнє фінансування. Частково це дійсно так. Хоча більша частина (близько 80%) видатків у сфері охорони здоров’я здійснюється через місцеві органи влади, вони незначною мірою контролюють розподіл бюджетних коштів. «Нормативи», які містяться основним чином у Наказі № 33 Міністерства охорони здоров’я України, встановлюють жорсткі обмеження у сфері надання медичних послуг, визначаючи кількість лікарів, медсестер та інших медичних працівників, які можуть бути прийняті на роботу, на основі фіксованих характеристик мережі медичних закладів – наприклад, кількості лікарняних ліжок. Ці норми, у свою чергу, призводять до зростання поточних видатків (заробітна плата становить найбільшу частку видатків на охорону здоров’я і спонукає до збільшення загальної суми видатків у цій сфері), до зменшення частки видатків, спрямованих на підвищення якості послуг, і до погіршення спроможності системи реагувати на місцеві потреби у послугах охорони здоров’я.