Попри світову тенденцію до зростання ролі жінок практично в усіх сферах людської діяльності, таке явище, як жінка-керівник, залишається для нас новим і незвичним. Водночас багато дослідників не раз зауважували: в періоди економічних криз вистоюють ті компанії, в керівництві і в радах директорів яких дотримано баланс між чоловіками й жінками.

Значить, жінка, яку, на переконання моряків, не беруть на корабель, може таки допомогти втриматися на плаву навіть у найсильніший економічний шторм. Наполягаючи на необхідності забезпечення рівності праві можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя, дослідниця гендерних питань соціолог Тамара Марценюк апелює як до взятих Україною офіційних зобов‘язань щодо досягнення гендерної рівності, так і до прикладів успішних компаній, націлених на інтеграцію жінок у бізнес.

Зі свого боку політичний психоаналітик, керівник центру «Школа політичної психології», автор книги «Як стати авантюристом? Міркування мільйонера» Геннадій Балашов переконує, що жінка не може самостійно ефективно керувати компанією. Свою позицію він аргументує тим, що жінка не націлена на розвиток, захоплення території та ринків; у жінок значно нижча здатність витримувати емоційні навантаження. Чоловіки, наполягає експерт, як і раніше, лідирують – їх більше на керівних постах, вони роблять винаходи і відкриття.

Доводиться визнати, що останнє твердження відбиває сьогоднішні українські реалії. Дуже часто, навіть за умови однакової кваліфікації та рівного досвіду, роботодавці перевагу віддають чоловікам. Службовими щаблями також просувають частіше чоловіків – представники сильної статі традиційно вважаються стабільнішими працівниками, аніж жінки. Запитання на співбесідах у роботодавців «Чи є у вас сім‘я?», «Чи є у вас діти? Якщо ні, чи плануєте?» звернені головним чином до жінок. І якими б не були відповіді, часто жінки програють у конкурсах на вакансії, оскільки роботодавець автоматично вважає, що жінка, яка має сім‘ю та дітей, не приділятиме достатньо часу роботі. Роботодавці, очевидно, вважають, що чоловіки не беруть участі в сімейних справах, а значить, будуть повністю «належати» роботі. «Якби ми жили в Європі або ж в Америці, то дану ситуацію можна було б оцінити як прояв якоїсь дискримінації з боку роботодавців. Адже особисте життя людини – це її особисте життя», – говорить керівник компанії «Форсаж» Олена Грищук. В Україні працює велика кількість компаній, які не готові відда-

ти перевагу жінці при відборі кандидатів на вакансії «директор», «генеральний директор». За інших рівних умов більшість українських бізнесменів схильні бачити першою особою своєї компанії чоловіка. У більшості міжнародних компаній гендерні відмінності, а також особисте життя людини не є перешкодою для успішної побудови кар‘єри керівника. «Тільки своїми професійними досягненнями, високою вмотивованістю, націленістю на результат зможе переконати роботодавця жінка, що претендує на високий керівний пост. Причому в нашому суспільстві ці якості повинні бути на ступінь вище, ніж у чоловіка, який претендує на ту ж посаду», – резюмувала психолог-консультант з підбору персоналу, профорієнтації та побудови кар‘єричлен професійної асоціації психологів «Фрея» Марина Адаменко.

За даними Держкомстату України, в жодній із галузей заробітки жінок не перевищують заробітків чоловіків. Найбільшим прояв цієї нерівності є в тих галузях економіки, де переважну більшість працюючих складають жінки. Заробітна плата жінок по країні не перевищує 70% заробітної плати чоловіків. Це пояснюється тим, що, незважа-

ючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні, менш оплачувані, тому й отримують заробітну плату в середньому на 30% нижчу, ніж чоловіки. В Україні керівниківжінок лише 13%, а серед підприємців – 22%. Жінкам складніше вести бізнес – такого висновку дійшли фахівці Міжнародної фінансової

корпорації (IFC) у ході нового дослідження гендерної рівності у підприємництві. З-поміж усіх секторів української економіки найбільше жінок-підприємців задіяно в громадському харчуванні, торгівлі та послугах, а найменше їх у будівельному бізнесі. І чим більше підприємство, тим більша ймовірність, що його очолює чоловік. Лише 6% жінок керують великим бізнесом, підприємствами, на яких працюють понад 250 працівників.

Жінкам важче розпочинати бізнес, бо вони не мають доступу до ресурсів. «Жінці важче взяти кредит у банку, бо їй немає що заставити. Приватизація в Україні фактично

пройшла повз жінок, і 95% капіталу зосереджено в руках чоловіків, а у жінок лише 5%. Хоча жінки важче беруть кредити, віддають їх справніше, і це вже доведено. Банки по-

винні це враховувати», – відзначає керівник Західного регіонального центру «Жіночі перспективи» Любов Максимович. Те, що жінки більше представлені в малому біз-

несі, свідчить про їхню персональну відповідальність, наголошує вона, адже на великих підприємствах частіше приймаються колегіальні рішення, де персональну відповідальність знівельовано. Деякі європейські країни законодавчо намагаються ввести жінок у великий бізнес, забезпечуючи тим самим задекларовану гендерну рівність. Першою у світі квоти для жінок у бізнесі ввела Норвегія вісім років тому. В 2003

році лише 7% місць у радах директорів публічних компаній займали жінки. Компаніям було запропоновано до 2008 року підвищити їхнє число майже в шість разів – до 40%.

На сьогодні саме Норвегія є світовим лідером за часткою жінок у бізнес-еліті.

Уряди багатьох європейських країн, зважаючи на норвезький досвід, поступово починають стимулювати бізнес, давати рівні можливості для кар‘єрного росту працівників.

Найбільш активно в цьому напрямку рухається Франція, яка 13 січня 2011 року прийняла закон, згідно з яким до 2017 року 40% місць у радах директорів публічних компаній,

а також компаній з оборотом понад 50 млн. євро на рік повинні займати жінки. За невиконання цієї квоти передбачені серйозні санкції: призначення директорів-чоловіків

у такому випадку буде вважатися нелегітимним, більше того, без необхідних 40% жінок компаніям буде заборонено оплачувати роботу всієї ради.

В 2007 році схожий закон був прийнятий у Іспанії. Там квоту в 40% компанії повинні «покрити» в 2015 році. Іспанський закон має більш м‘який і рекомендаційний характер, ніяких санкцій для компаній поки не заплановано. Світова статистика свідчить, що банкрутами лише в 25% випадків стають компанії, керівництво яки ми здійснюється жінками. Експерти пояснюють такий низький відсоток тим, що жінки володіють не тільки не меншими, аніж чоловіки, можливостями, а й особливими перевагами при веденні бізнесу. Вони менш амбітні і приділяютбільше уваги побудові психологічого клімату у своїх колективах. Вони нерідко ставляться до колективу як до своєї родини, відчувають відповідальність за кожного співробітника. Жінкам властиві терплячість і дипломатія, що допомагає вибудовувати стійкі та довірливі стосунки з партнерами по бізнесу. Жінки менш схильні до авантюр, вони більш продумано підходять до прийняття будь-яких рішень у бізнесі, схильні зважувати кожен крок.

Ці якості дозволяють жінкам вести свій бізнес більш успішно і стабільно, аніж чоловікам. Виховання чоловіків, участь у змагальних іграх привчає їх працювати в команді, вони з дитинства звикають іти за лідером, приймати ієрархічну систему, що встановилася, не надаючи особливого значення формі, в якій ця ієрархія реалізується. При цьому молоді чоловіки увесь час прагнуть до службового росту й підсвідомо приміряються до більш високих посад. Тому чоловічий колектив легше дисциплінується, солідарність у роботі для загальної мети в нього вища, але він менш стійкий – з появою нових можливостей чоловік з набагато меншими ваганнями залишає стару команду й переходить у нову.

Спеціалісти вказують на багато інших відмінностей між чоловіками та жінками, що обіймають керівні посади. Жінки сприймають кар‘єру як особисте зростання, як самореалізацію; чоловіки ж розуміють під кар‘єрою престижні й перспективні посади. Чоловіки частіше використовують командно-адміністративний стиль управління, жінки-керівники демократичний. В управлінні персоналом жінка-керівник більше уваги приділяє відносинам між членами колективу, її більше хвилює сфера міжособистісних стосунків, ніж керівника-чоловіка.

В сучасній Україні жінок мало і у вищих ешелонах виконавчої та законодавчої влади. Патріархальний тип політичної культури, який панує в країні, досі перешкоджає доступові жінок до політики, позиціонуючи її суто чоловічою справою. Цікаво, що в нашій країні понад 52% виборців – жінки, а в парламенті вони представлені незначною часткою депутатів. У сьогоднішній Верховній Раді із 450 депутатів лише 36 – жінки, що становить 8%. Таким чином, Україна посідає 155 місце у світі за кількістю жінок у вищому законодавчому органі країни. При цьому, за міжнародними стандартами, держава, яка не подолала 10-відсотковий бар’єр присутності жінок у парламенті, вважається країною «третього світу». Коли Україна за цим показником перестане бути країною «третього світу», зараз сказати складно, але українські тенденції невтішні для жінок-політиків. Хоча жінка на посаді прем’єр-міністра України – це вже українські реалії. У світі, за даними ООН, кількість жінокполітиків, які займають посади в урядових структурах, щорічно збільшується на 0,5%. При цьому тільки 43 держави змогли подолати рубіж у 30% участі жінок-політиків у владі. Єдиною країною СНД, де в 2009 році був подоланий цей поріг, стала Білорусь. Сьогодні парламент держави представляють 32% жінок.

У Російській Федерації частка жінок-політиків у Державній думі становить 14%.

Низький відсоток представництва жінок в органах влади неминуче призводить до зниження їхнього впливу на прийняття найважливіших державних рішень. Парадокс полягає в тому, що більшість населення України – це жінки, але вони не можуть впливати на формування

багатьох аспектів зовнішньої та внутрішньої політики держави.

Сьогодні в Україні, як повідомив директор Центру перспективних соціальних досліджень Мінсоцполітики та НАНУ Леонід Ільчук, втричі зросла кількість представників слабкої статі, готових віддати свій голос за жінок-політиків. «Назрів «голод» на жінок-політиків, які могли б освіжити політичну еліту України своїми прогресивними, справедливимиідеями, спрямованими на користь суспільства», – зазначив експерт.

Підсумовуючи, зазначимо: рівень досягнення гендерної рівності в Україні, як і в усьому цивілізованому світі, стає критерієм, яким вимірюється розвиток суспільства.