Економічна криза крокує Європою, а розробка та впровадження антикризових заходів сьогодні є невід’ємною частиною економічної політики кожної держави.

В період першої хвилі фінансово економічної кризи більшість країн Євросоюзу намагалися здійснити оздоровлення державних фінансів за рахунок економії бюджетів. Проте ця стратегія мала свої мінуси, адже спричинила зниження споживчого рівня, скорочення попиту, що, природно, вдарило по ВВП. Однією з небагатьох країн, якій у 2009 році вдалося уникнути економічного спаду, стала Польща. Про досвід країни в період кризи 2008-2009 років на конференції «Двадцять років трансформації у фінансовому секторі Польщі. Польське ноу-хау для України» розповів радник голови Національного банку Польщі Павло Вичаньські. За його словами, країні вдалося уникнути рецесії після кризи 2008 року.

В другій половині 2008 року на фінансовому стані більшості підприємств негативно позначилося значне зниження курсу злотого, що призвело до зростання валютного боргу в перерахунку на злоті та до великих збитків підприємств за укладеними раніше опційними операціями. Тоді ЦБ спрямував рекордні суми на скупку державних облігацій, збільшилися іноземні інвестиції в економіку країни. Зниження податків і нарощування державних витрат стимулювали зростання економіки на 4,4% вже в 2008 році. Падіння курсу злотого сприяло підвищенню конкурентоспроможності польської продукції, що позитивно вплинуло на динаміку ВВП. Крім того, знецінення злотого, за словами Павла Вичаньського, було компенсовано падінням процентних ставок важливих валют. Також ослаблення злотого було здійснено урядом для підтримки експортерів.

На подолання кризи було спрямовано і прийняття низки нормативних актів – законів про публічну допомогу для фінансових установ, які зазнали труднощів; про рекапіталізацію фінансових установ державною скарбницею; про тимчасову допомогу для домашніх господарств, які мають заборгованість; про створення комітету фінансової стабільності Напередодні кризи дефіцит платіжного балансу в Польщі був на рівні всього 3-4% ВВП. «І коли від польського фондового ринку, як і від усіх інших, з початком кризи пішов капітал, у Варшави було набагато менше проблем, ніж у Києва або прибалтійських столиць», – зазначив Дзолт Дарваш, економіст з брюссельського дослідницького центру Bruegel. Крім того, польське законодавство вимагає у випадку перевищення державного боргу 50% ВВП скорочення урядом витрат. За даними Міністерства фінансів Польщі, державний борг цієї країни в 2009 році склав 49,8%. Отже, державні фінанси Польщі вдалося утримати на прийнятному рівні, що дало можливість збільшувати витрати держави і дефіцит бюджету відповідно. На відміну від України, яка, згідно з умовами кредиту МВФ, зобов'язана знижувати дефіцит бюджету.

Банківська система Польщі в кризовий період зазнала проблем у сфері кредитних ризиків, що негативно відобразилося на функціонуванні міжбанківського ринку і на динаміці кредитування, зниження якого було пов'язане зі спадом економічної активності. Незважаючи на переважання на фінансовому ринку Польщі іноземного капіталу, банківський сектор виявився відносно стійким до потрясінь. Головним чином це

відбулося за рахунок того, що польські банки мають стратегічного іноземного інвестора і позики здійснювалися переважно в рамках банківської групи, а не на міжнародних ринках. Важливим виявилося і те, що в Польщі не було токсичних активів західноєвропейського чи американського походження.

Відбулися зміни і в стратегії діяльності банків: вони зосередилися на збереженні ліквідності та капітальної бази. Основним джерелом фінансування стали не зовнішні джерела, а депозити домашніх господарств.

Іноземні материнські банки не тільки не перестали фінансувати свої польські філіали, але й надавали їм підтримку у вигляді ліквідних коштів, зокрема валютних, ефективно замінюючи міжбанківський ринок.

За останні роки жоден польський банк не збанкрутів і не був бенефіціаром надзвичайної допомоги з боку уряду або ЦБ. У банківському секторі загалом не виникло проблем з ліквідністю. Наразі польський фінансовий ринок характеризується малою кількістю знецінених активів і здоровими балансами банківських організацій.

В України схожі проблеми зростання дефіциту бюджету й державного боргу на фоні зниження економічного зростання.

Проте підходи, які використовують країни для розв’язання цих проблем, не збігаються,адже Україні, на відміну від Польщі, практично не вдавалося реально здійснити заходи зі зниження державних витрат.

Порівнюючи стартові можливості України та Польщі в передкризовий рік, можна зробити висновок про те, що економіка Україні вже тоді потребувала значного оздоровлення, що й спричинило значні втрати країни під час кризи. За два-три роки перед кризою інфляція в Україні досягала 16,1%.

Крім того, в цей період значно зросли зовнішні запозичення – до 14%. Політика економічного зростання в Україні була побудована на збільшенні кількості кредитів, значному стимулюванні попиту, що, безперечно, його підвищувало, проте ненадовго. Строкові ж проекти економічного розвитку в нашій країні завжди стикалися з такими проблемами, як відсутність структурних реформ, ігнорування інноваційних технологій, які, проте, і не можливо застосовувати, не провівши відповідного реформування.

Які ж євроінтеграційні перспективи чекають на українську економіку з огляду на польський досвід? Україна ще не знайшла ефективного способу застосування свого технологічного потенціалу. Цілком зрозуміло, що на цьому шляху існує величезна кількість перешкод, адже однією з основних проблем України є те, що її економіка не є самодостатньою і не має достатнього внутрішнього платоспроможного попиту, який би міг окупити базові галузі економіки і високотехнологічних виробництв. Розвиток машино, приладобудування, авіакосмічного комплексу та інших стратегічних галузей потребує виходу на нові ринки збуту.

Європейський ринок для українських товаровиробників практично недоступний.

Великі західноєвропейські корпорації і ТНК перешкоджають появі нових конкурентів, у тому числі з України, навіть теоретично здатних відібрати їхні ринки збуту й знизити прибутки.

Польща сьогодні практично втратила власну технологічну базу і займається тільки зборкою приладів та запчастин найбільших західноєвропейських промислових корпорацій. В країні відбулася лібералізація економічних відносин, практично зняті обмеження на транскордонний рух капіталу, відкриті внутрішні ринки збуту.

Звичайно, для України існує величезний ризик, не витримавши конкуренції з глобальними монополіями, зазнати масштабної деіндустріалізації, проте членство в ЄС накладає обов’язок грати за певними правилами і часом відмовлятися від власних надбань, якщо вони не вписуються в європейську схему.

Підсумовуючи, хотілося б зазначити, що для України, безперечно, було б корисним використати досвід Польщі на шляху побудови сталої економіки, яка б ґрунтувалася

на розвитку малого бізнесу, впровадженні політики самозайнятості, чіткій роботі банківської системи та, головне, на ефективному державному управлінні. Проте не варто забувати, що між країнами існують і значні відмінності: Польща визначилася зі своїм шляхом, Україна ще не вповні готова грати за чужими правилами.