На Банковій хочуть якнайшвидше розпочати реформу охорони здоров’я – в Адміністрації Президента прогнозують, що Верховна Рада розгляне законопроект про реформування охорони здоров’я в пілотних регіонах і законопроект про зміну основ охорони здоров’я до кінця 8 сесії.

Медицина - одна з головних складових соціальної політики і громадського розвитку в цивілізованих країнах. Про недосконалість вітчизняної системи охорони здоров’я розповідати зайве: хто хоча б раз побував у державному лікувальному закладі, той на власному досвіді переконався в тому, що, як такої, безплатної медицини, гарантованої нам ст. 49 Конституції України, вже давно не існує. Насправді ж нині у системі охорони здоров’я діє принцип: хочеш якісно лікуватися — плати гроші. В кого коштів немає, тому навряд чи зможе допомогти навіть висококваліфікований лікар, адже одними лише порадами не зцілиш.

Невдоволення якістю медичного обслуговування в останні роки досягло пікового рівня. Останнє соціологічне дослідження Інституту Горшеніна щодо стану вітчизняної медицини засвідчило, що понад 73 % громадян України вважають, що країні терміново потрібні реформи в системі охорони здоров’я. У тому, що реформа в галузі медицини не лише потрібна, а й у найближчому майбутньому гарантовано буде запроваджена, неодноразово запевняв Президент України.

 В Україні на охорону здоров'я витрачається близько 4 % від ВВП, у середньому ж на одного громадянина припадає близько 800-900 грн бюджетних грошей за рік. Для порівняння, у США 2010 р. витрачено 6719 дол. на людину, в Німеччині – 3465 дол., у Росії – 698 дол., в Китаї – 216 дол. В Україні лише депутати та чиновники вищого рангу мають привілеї – у  2011 р. на їх стаціонарне лікування з держбюджету виділено 190 млн грн., на амбулаторне — 103 млн грн. На лікування всіх українців, які потребують екстреної допомоги за кордоном, з бюджету було виділено тільки 14 млн грн.; загалом на лікування одного високопосадовця виділено стільки бюджетних коштів, скільки на медичну допомогу 4026 пересічних громадян України.

Більше того, із усіх бюджетних коштів, які виділяються на медицину, власне на лікування йде лише шість відсотків, решта грошей – на утримання закладів, іноді напівпорожніх і погано оснащених. Хоча протягом останніх років видатки на фінансування охорони здоров’я збільшилися, левова частка цих коштів — 73% — йде на заробітну плату медиків, ще значна частина видатків спрямовується на енергоносії, комунальні послуги. І в результаті коштів на лікування пацієнтів майже не залишається. Експерти наголошують: співвідношення витрат на заробітну плату і потреби медичного закладу має становити не 70% на 30% (як це зараз), а хоча б 50% на 50%.

У грудні минулого року заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова повідомила про плани реформування системи охорони здоров’я. Перед здійсненням реформи в масштабах всієї країни буде реалізований пілотний проект в трьох областях - Донецькій, Дніпропетровській і Вінницькій. На здійснення експерименту передбачено два роки, ще рік – на підбиття підсумків і відповідне коригування.

"На прикладі цих регіонів ми апробуємо програмно-цільовий метод фінансування. Скільки часу це потребуватиме, які проблеми при цьому виникнуть - ми повинні з'ясувати в цьому пілотному проекті для того, щоб потім цей процес зробити менш хворобливим", - повідомила вона.

Ірина Акімова повідомила, що зараз у сфері охорони здоров’я йде масштабний аудит, а саме визначаються ресурси й можливості їх ефективного використання. Зі слів Акімової, у 3 пілотних областях – Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, а також у Києві вже розроблені моделі модернізації сфери охорони здоров’я.

Реформування медичної галузі включає три напрямки: перший — перепрофілювання закладів охорони здоров’я, другий — зміна системи фінансування охорони здоров’я, третій — вдосконалення контролю якості медичних послуг.

Перший напрямок передбачає реструктуризацію лікувальних закладів з урахуванням потреб кожного регіону — тобто об’єднання медичних закладів, перепрофілювання, скасування системи районних лікарень. Реформа передбачає зменшення числа медичних установ. "Більшість наших лікарень і поліклінік вимагають бюджетного фінансування, не надаючи при цьому якісних послуг, мають застарілу матеріально-технічну базу. Їх оптимізація неминуча - вона лише підвищить якість медпослуг", - повідомив директор департаменту розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров'я Микола Хобзей.

 Кожна область буде поділена на госпітальні округи (кожен обслуговуватиме 100 000 осіб). У окрузі буде одна багатопрофільна лікарня, лікарня інтенсивного лікування, одна лікарня для відновного лікування, одна лікарня для планового лікування хронічно хворих, один хоспис і один заклад медико-соціальної допомоги.

За системою реформування медицини, у найближчому майбутньому будуть розмежовані види медичної допомоги. Так, на першому місці буде сімейна медицина, на другому – кваліфікована допомога вузькопрофільних спеціалістів і на третьому – висококваліфіковані лікарі зі столиці та обласних центрів.

В державі хочуть розвинути мережу амбулаторій сімейної медицини. Передбачається, що у цьому випадку лікарям платитимуть не за відправлених на стаціонар хворих, а за попередження розвитку хвороб, профілактичні обстеження і конкретно  вилікуваних.

Саме через сімейних лікарів хворі мають проходити в першу чергу, а вже потім, за направленням – до будь-яких інших спеціалістів. Безкоштовна медична допомога на другому і третьому рівнях буде надаватися тільки пацієнтам, що звернулися спершу до сімейного лікаря. У простих випадках (простуда, невеликі травми) допомогу надаватимуть сімейні лікарі, як дорослим, так і дітям, а у разі потреби — направляти на лікування в стаціонар.

Водночас на сьогоднішній день лікарів не вистачає не тільки для обстеження і профілактики, але й для лікування хворих, адже середня зарплатня в українського медика становить дві тисячі гривень. У первинній медицині у Києві нині працює 30% пенсіонерів. Значна частина молодих фахівців ідуть до приватних лікарень або ж самі відкривають приватну практику.

Задовольнити потребу в сімейних лікарях за рахунок тільки підготовки нових кадрів неможливо. На сімейних лікарів перенавчатимуть вузькопрофільних фахівців, яких дуже багато. Тобто лікарі різних спеціальностей муситимуть перекваліфікуватися в сімейних лікарів. Головне управління охорони здоров’я  наголошує, що основним принципом перепідготовки лікарів загальної практики має бути принцип добровільності. Дільничні педіатри та терапевти, які не пройдуть перепідготовки, залишаться працювати консультантами у діагностичних центрах, створених на базі поліклінік

Попри усвідомлення нагальної потреби реформувати сферу охорони здоров’я, пропозиції реформаторів щодо запровадження інституту сімейної медицини і лікарі, і потенційні пацієнти оцінюють переважно скептично. Наприклад, батьки й педіатри не в захваті від перспективи, що в черзі до одного лікаря стоятимуть і здорові діти, і хворі дорослі. Так само лікарі з острахом уявляють, як в умовах української лікарні один і той же фахівець буде оглядати людей з вірусними хворобами, вагітних жінок, маленьких дітей, та ще й робити нескладні операції.

 Відомий педіатр Євген Комаровський   стосовно сімейної медицини зазначив: «Педіатр відрізняється  від іншого лікаря вмінням слухати дитину, яка верещить. А для того, щоб цьому навчитися, треба витратити дуже багато років життя. Виходячи з цього, за півроку зробити з хірурга сімейного лікаря ніяк не вдасться. Сімейного лікаря треба готувати з першого курсу інституту. І щоб він при цьому знав, що, будучи сімейним лікарем, він буде забезпеченою людиною. Сімейна медицина – це дуже позитивно, але біда в тому, що якщо її зараз впровадять неправильно, то цей невдалий експеримент на довгі роки зіпсує найкращі починання.»

Та й не  змінить суті справи просте перейменування дільничних лікарів на сімейних або створення госпітальних округів замість районних лікарень, якщо це не буде підкріплено комплексом конкретних заходів щодо забезпечення закладів охорони здоров’я відповідними приміщеннями та новітнім обладнанням.

Ще одна новація – автори реформи збираються передати до Верховної Ради законопроект про єдину систему надання екстреної медичної допомоги. Буде створений єдиний обласний диспетчерський пульт, куди надходитимуть всі виклики і який направляє на виклик найближчу до місця призначення карету швидкої допомоги. Це має прискорити прибуття лікарів.

Вимоги до «швидкої допомоги» будуть жорсткішими: бригада повинна буде приїхати на виклик в місті за 10 хвилин, а в селі — за 20 хвилин (зараз норматив по місту 15 хвилин, по сільській місцевості — 30 хвилин). Але на сьогоднішній день технічний стан наявних автомобілів швидкої медичної допомоги та автомобілів для сімейних лікарів вкрай незадовільний. Ix робота нестабільна, а підтримання в робочому стані веде за собою непередбачену перевитрату бюджетних коштів.

Значна частина автомобілів, що використовуються службою швидкої медичної допомоги мають бути обладнані у відповідності до вимог: типу В – автомобіль екстреної медичної допомоги (type B: emergency ambulance),  типу С - реанімобіль (type C: mobile intencive care unit). Загальна потреба у автомобілях швидкої медичної допомоги типу «В» становить 4639 од. При цьому, на сьогодні в наявності є 2919 автомобілів швидкої медичної допомоги типу «В», більшість з яких потребують заміни (тобто зношені на 70-100%). Потреба у автомобілях швидкої медичної допомоги типу «С» становить 1230 од. При цьому, на сьогодні в наявності є 217 автомобілів швидкої медичної допомоги типу «С», з яких значна частина потребує заміни.

Другий напрямок реформи – зміни в фінансуванні медичної галузі.  Збільшення коштів на медицину поки що не передбачено, планується лише їх перерозподіл. Так, у концепцію перебудови галузі охорони здоров’я були закладені механізми, спрямовані на те, аби перерозподіливши бюджетні кошти, а кожен пацієнт, незалежно від ступеня важкості хвороби, зміг отримати адекватну послугу.

Українські лікарні нині отримують фінансування залежно від кількості ліжкомісць. Згідно зі статистикою, в Україні найбільша кількість стаціонарів у порівнянні з країнами ЄС. У Європі ж основне лікування — амбулаторне, перебування в стаціонарі — мінімальне навіть після серйозних операцій.

На думку Ірини Акімової,  принцип фінансування ліжкомісць не дає стимулів для надання якісніших послуг пацієнтові і не дозволяє зосередити бюджетні кошти у визначеному місці. Тому передбачений перехід до програмно-цільового методу виділення коштів. Тобто в майбутньому у лікарні буде тільки дві статті витрат: зарплата і все решта. У менеджерів лікарень має з'явитися шанс розпоряджатися отриманими коштами на власний розсуд: купувати медичні препарати, оплачувати комунальні послуги або ж стимулювати працю лікарів. І саме директори медичних установ відповідатимуть і за витрати, і за підвищення якості надання послуг.

Зарплату лікарів теж хочуть переглянути. В майбутньому вона має складатися з двох частин: ставки і доплат за якість, щоправда, за якими критеріями їх оцінюватимуть, поки що точно невідомо (коефіцієнти належить затвердити МОЗу).

     Третій напрямок реформи — контроль якості медичної допомоги. Чіткі критерії повинні бути прописані у відповідних змінах до закону про основи охорони здоров'я. А поки що можна говорити про такі, як тривалість життя, зменшення захворюваності, випадки інвалідності. У світі є відповідні стандарти, клінічні протоколи, на підставі яких оцінюється якість наданої допомоги.

Лікування, навіть в розвинених країнах, річ дорога і не кожному по кишені, у тому числі і в благополучних Європі і Америці. Але для того, щоб зробити його доступнішим, в більшості розвинених країн світу існує, хоч і в різних варіантах, інститут страхової медицини.

Страхова медицина - це форма організації охорони здоров'я, яка передбачає обов'язкове державне страхування від хвороб у поєднанні з приватною лікарською практикою і приватними медичними установами. Така система організації медицини дозволяє поставити оплату праці медперсоналу і доходи лікувальних установ в безпосередню залежність від якості лікування і діагностики.

Впровадження страхової медицини дасть змогу підвищити якість обслуговування. Адже за страховою угодою відповідальність несе і лікар, і пацієнт. Лікарю доведеться постійно вдосконалюватися, щоб не припускатися помилок, а також уважно стежити за своїми діями, оскільки неправильне обстеження може тягнути за собою юридичну відповідальність і грошові стягнення, що на даний момент не значно практикується. Також страхування – важливий крок до викорінення корупції у цій сфері, оскільки лікування стане більш прозорим і регламентованим. Звісно, якість потребує і значного матеріально-технічного забезпечення.

Головний атрибут страхової медицини - страховий фонд. Він формується за рахунок обов'язкових відрахувань із заробітної плати тих, що працюють, відрахувань працедавців з прибутку, держдотаций і добродійних фондів.

Планується, що в Україні існуватиме єдиний вид медичного страхування - обов'язковий. Але, як показує європейський досвід, такого бути не може. Адже з 20 млн. працюючих українців, тільки 11 млн. мають офіційні трудові стосунки з працедавцем. Тобто, людина з неофіційними прибутками буде вимушена платити за медичні послуги з власного гаманця або купувати страховий поліс за програмою добровільного медстрахувания. Якщо вірити чиновникам, про страхову медицину поки що не йдеться. Але заплановане реформування – всього лише перехідний період. Отже поки, як мінімум до 2014 року, система обов'язкової страхової медицини в Україні не запроваджуватиметься.

Загалом для ефективної реалізації медичної реформи в Україні передусім необхідна досконала законодавча база. Як вважають фахівці, Верховній Раді потрібно прийняти пакет законів, куди увійдуть закони «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про права пацієнтів», «Про права медичних працівників», «Про фінансування охорони здоров’я» та інші законодавчі акти, без яких побудувати якісну та доступну медицину просто неможливо.

Тетяна Бахтеєва, голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я:

Ми отримали у спадщину радянську систему охорони здоров`я, у свій час одну з найефективніших у світі, між іншим. Потім це все розвалювалося, дуже гостро постало питання не тільки матеріального забезпечення медицини, а й кадрове питання. Але ключова проблема – те, що населення сприймає як належне і безкоштовну медицину, і низькі податки. Так скажіть мені, про який ринковий підхід до галузі ми можемо говорити, якщо наші громадяни живуть за принципом: нам держава повинна все, а ми їй - приховування податків?

Я ще раз повторю: наш підхід до реформ - комплексний. Неможливо одне без іншого, медицина без грошей, а доходи бюджету - без здорової нації.

Давайте поміркуємо. Як створити здорове суспільство?

Дуже важливий здоровий спосіб життя, щоб люди старшого покоління не проводили життя у хворобах. Начебто все просто, але як цього досягти? Що таке здорова дитина? Та, яка вчасно проходить профілактичні медичні огляди, загартовується, займається спортом. Як досягти регулярних і збалансованих занять спортом? Через школу. Ось вам і реформа освіти. Я вже мовчу про те, що в сучасних умовах, коли хвороби не виявляються на ранніх стадіях, коли немає нормальної практики медоглядів, дуже важко розробити комплекси вправ таким чином, щоб діти отримували навантаження і не помирали при цьому на уроках фізкультури. Гарячі голови кричать: «Давайте взагалі скасуємо фізкультуру!». Ну і чого доб`ємося? Раннього ожиріння та серцевої недостатності в юному віці, плюс загального падіння рівня знань через постійну перевтому організму.

Йдемо далі. Що ми п`ємо? Що їмо? Мені страшно говорити про це, але статистика жахлива: у багатьох українців немає доступу до чистої воді, у ще більшої кількості - до нормальної без гормонів і пестицидів їжі. Контроль за якістю води та їжі - це питання охорони здоров`я, а реформа яка? Аграрна? Так вона неможлива без земельної. Земельна - нереальна без нормальної реформи органів правоохоронної системи, а та, у свою чергу, без чітко реалізованого плану боротьби з корупцією.