Асоціація міжнародних автоперевізників України була створена невдовзі після проголошення Незалежності нашої держави. Відтак, її сміливо можна назвати ровесницею новітньої України. Як і в державі, в асоціації за 20 років були успіхи, навіть справжні перемоги. Але були й певні невдачі, розчарування та суперечливі моменти... Усе це вписується в літопис АсМАП України, невеличку частину якого ми сьогодні й пропонуємо шановним читачам.

 Не на порожньому місці…

Отже, свій шлях асоціація розпочала 27 жовтня 1991-го року, коли колегія Міністерства автомобільного транспорту УРСР, ухвалила рішення про доцільність створення асоціації. Про це чудово пам’ятає Павло Волков, котрий із 1984 до 1991 роки очолював Мінавтотранс УРСР. «Нова асоціація мала бути незалежною від «Совтрансавто» – структури, що в радянські часи була повним монополістом на ринку міжнародних автомобільних перевезень», – ділиться спогадами Павло Волков.

Навіть попри цей монополізм, певний досвід роботи на міжнародному рівні існував і на українських теренах. Адже ще в 60-70 роках минулого століття в УРСР існувало кілька автоколон, котрі здійснювали перевезення до держав Європи. Робити це було непросто: підготовка водіїв забирала багато часу. Розповідає Володимир Філіпов – водій-далекобійник із 50-річним стажем роботи:

«Свої перші водійські права я отримав 5 жовтня 1961 року. А вже на початку 70-х почав працювати на міжнародних рейсах – прийшов працювати на столичне АТП 27061 (нині це – підприємство БМ-Транс, ТОВ «Велика Ведмедиця»). Саме в ті часи в Україні стартувала ера вантажних автоперевезень за кордон. Тодішня підготовка далекобійників тривала кілька місяців. Водійських навичок було замало – потрібно було проходити курси іноземних мов. Мені дісталася німецька, бо перші рейси пролягали до Австрії. А головне – міжнародникам доводилося працювати під всевидячим оком КДБ. КДБісти курирували усі підприємства такого профілю і після кожного рейсу прискіпливо випитували про все: з ким спілкувався, що їв, куди ходив… Такою була тодішня система.

Згодом почали запроваджувати так звані «п’ятирічки», тобто якщо ти як водій відпрацював п’ять років на заруюіжних маршрутах, наступні п’ять маєш колесити дорогами СРСР».