Зовнішньополітичні досягнення України останнього часу можуть бути охарактеризовані як, м’яко кажучи, неоднозначні.

З одного боку – парафовано угоду Україна – ЄС, з іншого – заяви, адресовані Києву практично з усіх європейських столиць у зв’язку з останніми подіями навколо екс-прем’єра Юлії Тимошенко, звучать в тональності, далекій від партнерських.

Та й східний напрямок проривним назвати складно: наразі експерти без надмірного оптимізму дивляться на низку питань українсько-російських взаємин, відкладених на «після інавгурації». Якщо директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала обережно прогнозує можливість "варіанту компромісів" у взаєминах, то політолог Віктор Небоженко очікує «наступу на Україну по всіх фронтах» та зростання загрози «малих торгових воєн».

Перша післяінавгураційна зустріч Віктора Януковича з Володимиром Путіним сала швидше вичікувальною, ніж проривною, останній раунд переговорів міністра енергетики Юрія Бойка і глави «Газпрому» Олексія Міллера в Москві закінчився безрезультатно. За відсутності компромісу «Газпром» традиційно заявив про намір розвивати транзитні потужності в обхід України, а Київ також не вперше – про намір скорочувати відбір російського газу.  

Що ж до Європи, то тут невизначеності все менше. Неозброєним оком помітно, що європейські політики довго вагалися, як їм бути з Україною: робити вигляд, що вірять активним обіцянкам Києва проводити демократичні реформи, чи шукати дієві для української влади аргументи, щоб донести думку про необхідність перегляду тактики «роботи з опозицією».

Сьогодні, схоже, вибір зроблено на користь посилення жорсткості позицій: для початку більш ніж прозорий натяк на бойкот – мова якийсь час йшла про можливість показового ігнорування української частини фіналу чемпіонату Європи з футболу, і зірваний в останні дні перед проведенням Ялтинський саміт виглядає як останнє попередження напередодні Євро-2012.

Нагадаємо, проведення саміту глав держав Центральної та Східної Європи, було відкладено на невизначений термін «у зв'язку з неможливістю взяти участь ряду глав європейських держав». Таке рішення українська сторона схвалила після того, як стало відомо, що із 18 запрошених європейських керівників до Криму готові приїхати лише представники Польщі, Словаччини, Литви й Молдови. Більшість «відмовників»  чемно послались на «щільний робочий графік», при цьому прозоро натякнувши на стурбованість долею Юлії Тимошенко. Канцелярії ж президентів Чехії та Хорватії прямо заявили, що візити скасовані через ситуацію навколо екс-прем'єра.

Власне, кампанія із закликами до бойкоту української влади в Інтернеті велася і раніше, в основному – представниками опозиції. Реальних обрисів ідея набула після появи інформації про побиття Юлії Тимошенко під час перевезення з Качанівської колонії до харківської лікарні. Політичним «заводієм» сьогодні виглядає Німеччина – саме тут першими заговорили про бойкот Євро-2012 на високому рівні: міністр охорони навколишнього природного середовища Німеччини Норберт Ретген закликав уряди Європи бойкотувати Євро-2012 в Україні: за його словами, “диктатура” в Україні не повинна мати можливості скористатися червневим чемпіонатом для покращення свого іміджу. Врешті, Ангела Меркель офіційно підтвердила інформацію, що не буде відвідувати Євро-2012 в Україні, якщо ситуація навколо Тимошенко не зміниться.

Про бойкот матчів Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році в Україні заявили австрійський і голландський уряди. Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу також "не має наміру" відвідувати Україну під час чемпіонату Європи з футболу, без кроків України для вирішення ситуації навколо Тимошенко…. Є підозра, що цей перелік ще далеко не вичерпаний.

Зрозуміло, що у арсеналі європолітиків знайдуться й інші засоби тиску на українську владу. Так, міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле в інтерв’ю газеті Rheinische Post заявив, що "невдала" реакція України на стурбованість європейських політиків може загрожувати угоді про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Перспективи ратифікації угоди про асоціацію із звільненням лідерів опозиції пов’язують і у Великобританії та Чехії.

При цьому провладні українські політики вбачають у закликах Заходу тиск на Київ і, судячи з їх коментарів,  українська влада, схоже, не вірить у серйозність погроз і не налаштована йти на поступки. «Ми не дозволимо Європі говорити з нами мовою ультиматумів», - заявляє заступник голови фракції ПР Михайло Чечетов. «У ситуації з Тимошенко Європа збожеволіла», - підтримує його політолог Михайло Погребинський.

Виступає, хоч і в набагато м’якших формулюваннях проти політичних санкцій до України і наш традиційний «адвокат у ЄС» - Польща. Щоправда, не зрозуміло, наскільки лояльною до Києва залишалася б Варшава, якби не була з ним у спільній євро-футбольній  упряжці.

Щодо власне футбольного чемпіонату, то сьогодні найбільш ймовірним видається пекінський сценарій чотирьохрічної давності: бойкот низкою політиків та, можливо, окремими спортсменами, але навряд чи вболівальниками. Тож додаткових економічних збитків ми можемо і уникнути, а от іміджеві, та й політичні і країна, і влада вже несе. Чи не переростуть вони у ще серйозніші втрати – покажуть перепитії цьогоріч однозначно спекотного літнього політичного сезону.  

ЕКСПЕРТНИЙ ПОГЛЯД

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва:

Про те, що Віктора Януковича чекає м'яка міжнародна ізоляція, стало зрозуміло ще на останньому саміті Україна-ЄС. Можна прогнозувати, що й надалі кількість іноземних лідерів, які не захочуть, щоб їх яким-небудь чином асоціювали з Януковичем, буде збільшуватися.

Існує дві причини того, чому так відбувається: по-перше, особисте враження іноземних лідерів. Все, що говорить Янукович, не збігається з його діями. На Заході це бачать чудово, особливо у справі Тимошенко. По-друге – громадська думка. Тема політичних репресій в Україні давно стала однією з важливих тим у ЗМІ на Заході. Зрозуміло, політики цих країн орієнтуються на думку своїх громадян, у свідомості яких вже давно закріпився за Януковичем образ диктатора, який мститься своєму головному конкуренту.

Що ж до Євро – уболівальники не політики, це інша категорія, для них чемпіонат важливіший за політику. І від тих, хто приїде не варто чекати демаршу. Але політичних дивідендів влада отримати не зможе. І західні політики роблять усе, щоб не дати заробити політичні дивіденди українському керівництву.

Якщо ситуація не буде виправлена, влада проходитиме наступний тест — вибори. А у випадку невизнання вибрів я вважаю імовірними санкції персонального характеру до українського керівництва. Це і заборона в`їзду, і особливий фінансовий контроль за низкою осіб.

Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва:

Зовнішня політика обслуговує інтереси внутрішньої політики, і в даному випадку інтереси збереження саме того внутрішнього порядку, який влада збудувала, є для правлячої групи важливішим, ніж досягнення проривних відносин з Євросоюзом, Росією. Ми вже побачили, що для влади є основним, а чим вона може пожертвувати. Вона може пожертвувати ураном, але те, що Тимошенко та Луценко повинні перебувати у в`язниці, для влади є принципово важливішим. Для них це більш принципове, ніж будь-які переваги, які можуть виникнути на міжнародних фронтах, якщо вищеназвані особи будуть на свободі.

В інтересах забезпечення довгострокових цілей владі необхідно, щоб ситуація була такою, якою вона є зараз. Вони кажуть, що їм потрібна угода про асоціацію. Але вони знають ціну, яку потрібно заплатити, щоб ця угода набула чинності і щоб були гарні відносини. І ця ціна є для них дуже високою. Ця ціна – спосіб їхнього володарювання. Чемодан із зовнішньополітичним інструментарієм порожній, але саме такий їм і потрібний. Мені здається, що тільки ми думаємо, що неукладання угоди про Асоціацію для них велика проблема. Скидається на те, що їх ця проблема влаштовує. Тому вони не особливо шукають аргументів, щоб зрушити цей процес.

З Росією трошки інша ситуація. Головне питання цін на газ не розв`язане. Проте не виглядає так, що правляча група поділяє наше занепокоєння невдалістю курсу та неефективності його інструментів. Вони загнали Україну в глухий кут, заблокували її в нинішньому стані, і це створює максимально сприятливі умови для збагачення. Якщо піти назустріч очікуванням Росії, то слід віддати ресурси та більшу частину влади. Якщо піти назустріч очікуванням Європи, то треба зруйнувати механізми всередині України, які забезпечують величезні доходи правлячої групи. Тому їм не хочеться утверджувати ані східний, ані західний вектор, а краще триматися за цю ізоляцію.

Юлія Половинчак