На момент набрання чинності Податковим кодексом  України (далі - Кодекс) залишаються чинними договори довгосторокового страхування життя, що були укладені в минулі роки відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,   більшісь з яких діє 5 і більше років. Чи є правомірним застосування до вказаних договорів  порядку оподаткування, що діяв до набрання чинності Кодексом, до закінчення строку дії таких договорів?

Згідно з діючим на сьогодні законодавством (пункт 1.37 статті 1 Закону про прибуток) договором довгострокового страхування життя з метою оподаткування вважається договір страхування життя, якщо його укладено на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків протягом не менш як 5 років  та  не передбачає часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи.

Закон про прибуток відповідно до пп.2 п.2  розділу ХІХ Кодексу  втрачає чинність з 1 квітня 2011 року, тобто одночасно з набранням чиності розділом ІІІ Кодексу «Податок на прибуток підприємств». 

Відповідно до пункту 14.1.52 статті 14 розділу І Кодексу  договір довгострокового страхування життя - це договір страхування життя строком на п’ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п’яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або ІІ групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку – роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

Отже Кодексом з метою оподаткування суттєво змінено вимоги до договору довгострокового страхування життя, а саме:

- скорочено мінімальний строк дії договору з 10 до 5 років;

- встановлено порядок  здійснення страхової виплати  - одноразово або у вигляді ануїтету;

- скасовано вимогу щодо сплати страхових платежів протягом не менш як 5 років;

- скорочено термін заборони часткових виплат з 10 до 5 років дії договору;

- розширено перелік груп інвалідності для отримання часткових виплат; 

-   встановлено нову вимогу до таких договорів – роботодавець не може бути вигодонабувачем за таким договором страхування життя.

Разом з тим  зазначимо, що  ст. 58 Конституції України закріплено найважливіший принцип права - закони та інщі нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тобто вони поширюються тільки на ті відносини, які виникли  після набуття чинності  законами та іншими нормативно-правовими актами. Виняток допускається лише у випадках, коли  закони та інщі нормативно-правові акти пом‘якшують  або скасовують відповідальність особи.

Положення Кодексу не містять застереження щодо надання зворотної сили його нормам. Тому можна зробити висновок, що на договори довгострокового страхування життя, укладені до 1 квітня цього року, пощирюються вимоги діючого Закону про  прибуток до закінчення строку дії таких договорів, а  на договори, укладені  після цієї дати, поширюються правила оподаткування операцій з довгострокового страхування життя, передбачені Кодексом.  

Крім того, зазначимо, що роботодавці, які сплачують за своїх працівників страхові внески  за вказаними договорами, мають право  в цілях  отримання податкової пільги  відносити  цю суму до витрат відповідно до вимог пункту 142.2 статті 142 Кодексу.

Так, цим пунктом передбачено, якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди. При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV цього Кодексу, протягом такого податкового періоду

Порівняно з нормою пункту  5.6.2 статті 5 Закону про прибуток, що втрачає чинність з 1 квітня цього року та  згідно з якою до валових витрат роботодавця включалися  сплачені страхові внески за договорами довгостроковими страхування життя найманих працівників,  розмір суми  цих страхових внесків значно збільшено – з 15 до 25 відсотків.  

Отже,  слідує висновок – якщо договір укладено на умовах довгостроковості   до 1 квітня за старими  податковими правилами, або після 1 квітня   на умовах довгостроковості, визначених Кодексом, в будь-якому випадку страхувальник - роботодавець  має повне право сплачені страхові внески з метою оподаткування включати  до складу  витрат.